Розділ 38. Тиждень 4, частина 2. Три сцени з чотирьох.

Я вже обговорила деталі сцени з Андрієм і тепер до мене підходить Діна.

—...Ну і як ми це зробимо? — вона дивиться на мене якось зверхньо.

І, авжеж, незадоволено.

А ми взагалі-то маємо зіграти подружок!

— Головне показати страх та те, що ми переймаємося один за одну, — зітхаю. — Думаю, з першим проблем не буде, а от щодо другого... За себе впевнена, та чи зможеш ти відіграти мою подружку?

— Взагалі-то я частіше була на вищих позиціях ніж ти...

— Так, — киваю. — Думаю, ми з тобою маємо впоратися... Можна фоном поставити якусь трилерну музику... Знаєш щось підходяще?

— Хм... Ідея непогана. Я що-небудь придумаю... Але треба більш детально обговорити саму сцену...
На диво, ми з Діною придумуємо дещо дійсно цікаве.

Після цього я сама знаходжу Альону. Ми обидві колись займалися бойовими мистецтвами, а саме тхеквондо, тому вирішуємо, що спортом буде саме воно. Я знов пропоную використати музику, але тепер більш жваву. Альоні ідея подобається, та вона каже, що і в сцені, і в житті вона не віддасть мені перемогу...

Вживаюсь в роль аж надто швидко.

А в останні десять хвилин до мене підходить Руслан. І пропонує мені те, на що я зовсім не планувала погоджуватись... Та з іншого боку, це дійсно може призвести до фурору...

***

Сцену, на якій всі ми маємо грати по черзі, цього разу не показують аж до самого виступу. Всі пари викликають по черзі й ми не можемо спостерігати один за одним. Це, напевно, зроблено для того, щоб ніхто не повторювався, бо дуже багато сценічних завдань є майже ідентичними. Кожний має зіграти якихось суперників, закоханих, друзів та ще щось...

Все відбувається дуже швидко й у нас майже нема часу перемкнутися...

Першою моєю сценою стає сцена з Діною...

***

Ми з Діною сідаємо між фіранками театральної сцени так, щоб ті ніби вкривали нас. Я пригортаю її до себе.

Вона тремтить. В її очах справжній жах і переляк.

Мій же погляд хоч і трохи наляканий, але все одно рішучий.

Серце бʼється, як шалене. Мені дійсно здається, що десь там вони дивляться, спостерігають.

Я притискаю Діну ще ближче.

Вона дивиться на мене і з її очей падає декілька великих сльозинок.

Прикладаю палець до своїх губ і тільки ними промовляю «Тшшш!»

Вона киває і ковтає сльози....

— ...And cut! — Швидко каже Макс, який сьогодні за головного. — Молодці дівчата, звіть наступних...

Ми з Діною встаємо, дякуємо журі і йдемо до коридору, до інших.

— Ти молодець... — каже вона. — Гарно вийшло.

— Ти теж, — усміхаюсь. — І музику круту підібрала... З тобою було приємно працювати.

— І з тобою, — вона теж усміхається. — Тепер ми просто зобов’язані повернутися до четвірки...

— Так, — киваю. — Постараймося... В нас все вийде!

***

Наступною ставлять сцену конкуренції. Ми з Альоною вирішуємо все обговорити в найостанніший момент. Колись ми обидві займалися тхеквондо, тож ця сцена конкуренток-каратисток не має бути надто складною(навіть не зважаючи на те, що карате то, авжеж, не те саме, що й тхеквондо).

Ми вирішуємо зіграти на дзеркальному тренуванні. Паралельно ставимо трек для тренувань з тхеквондо — ритмічна традиційна музика фоном і диктор, що постійно рахує корейською від одного до чотирьох.

— Хана! Туль! Сет! Нет! Хана! Туль! Сет! Нет!

Під рахунок ми виходимо, ритмічно, нога в ногу, стаємо одна навпроти одної.

— Чарьот! — кажуть в нашому треці й ми завмираємо навпроти одна одної, бо «чарьот» — це «Стати!» корейською.

— Чунбі!

Ми одразу стискаємо кулаки в базовій позиції біля грудей і в стрибку стаємо напівбоком одна до одної.
Потім я усміхаюсь і починаю показувати базові удари ногами:

— Хана!

— Апчагі! — роблю прямий удар вперед, вбік голови суперника.

— Туль!

— Апчагі! — Альона повторює за мною і так само вигукує «Апчагі» робить цей удар.

— Сет!

— Нерьочагі! — роблю боковий удар ногою в сторону Альони, прямо біля її боку.

— Нет!

— Нерьочагі! — вона відзеркалює мій попередній рух.

...Так ми робимо пару сетів на цілу хвилину. Всім своїм виглядом ми ніби кажемо одна одній «Я не програю!». Ми обидві налаштовані рішуче... В кінці мій удар спиняється прямо біля її вуха.

І саме тут композиція обривається.

Ми усміхаємось і синхронно робимо традиційний уклін одна одній.

— ...And cut! — каже Макс. — Молодці, звемо наступних...

***