Розділ 39. Тиждень 4, частина 3. Праця з ненависними та улюбленими партнерами. Сварка чи примирення?


РУСЛАН

Я дивлюсь на цих двох і відчуваю щось липке і неприємне. Тримаються за руки, шепочуть щось один одному... І все це на бекстейджі, а не на сцені... Добре, що я хоч не бачив той поцілунок. Бо, судячи з їх поведінки після нього все пройшло точно добре...

Стискаю кулаки та відвертаюсь.

Намагаюсь вдихнути та видихнути.

Злюсь. Реально злюсь, ображаюсь на неї.

Авжеж, дня нашої наступної сцени сварки це навіть добре... Але все одно. Чому мені так неприємно?

Думаю, що не зважаючи ні на що, залишуся професіоналом. Вони просто грали, в них були такі ролі. А потім... Вони просто не встигли з них вийти, ось і все. Це логічно. Саме так все і було.

Киваю сам собі й нарешті вирішую піти до Аліси... Я хочу, щоб саме я зіграв з нею її найкращу сцену.

Навіть якщо вона буде зовсім не романтична.

***
АЛІСА

—...Поговоримо? — Руслан підходить до нас з Андрієм, але звертається саме до мене. — Наша остання сцена, її треба обговорити...

— Так, Алісо, я теж піду, — Андрій відпускає мої руки і усміхається. — Нам з Діною також все продумувати ще.

— Окей, — киваю, а Андрій тим часом йде.

— І як поцілунок? — Руслан дивиться мені в очі.

— Намагаєшся мене налаштувати? — я трохи звужую очі.

— Сама як думаєш?

— А чого я маю над цим думати?... — він аж підвищив голос.

— Ну ти ж питаєш! — я теж трохи підвищила...

— Ми більше не разом, тож це взагалі не моя справа... — гидливо каже він. — Краще б мої очі не бачили, а вуха не чули...

— То не дивись! — я розвожу руками. — Не дивись і не слухай!

— А ти не тикай мені оце все під ніс! — він раптом хапає мою руку і дивиться мені прямо в очі.

Злий. Мені аж стає трохи лячно.

— В-відпусти... — несподівано тихо кажу я.

— Та кому ти потрібна, щоб тебе ще й тримати... — він дійсно відпускає мою руку і відводить погляд.

— ...And cut! — Макс аплодує стоячи. — Ви прямо зробили це як продовження попередньої сцени Аліси! Це найкраще рішення цієї сцени! Я дуже задоволений, молодці!

Інші члени журі також аплодують...

Ми дійсно це зробили.

***

Тепер, коли бали говорять аж на вигоні, все якось важче. Ніхто не знає, як він виступив... Не знає, яку оцінку отримав. На цьому тижні ми так швидко почали, що всі інші дні в основному нам залишається лише ходити на хореографію, працювати над сценмовою та дивитися фільми в кінотеатрі... Про другий тест ніхто нічого не каже і це трохи лякає.

Намагаюсь працювати кожну вільну хвилинку... Те саме роблять і мої друзі.

Ввечері, коли фільм не показують, я ходжу на задній двір, на велику гойдалку. Там зазвичай дуже затишно і безлюдно.

Сьогодні тут теж нікого нема. Сідаю на гойдалку, коли раптом бачу, що сюди йде Руслан...

Він підходить до мене.

— Не проти, якщо сяду поруч?

— Ні, — я призупиняю гойдалку, щоб він спокійно сів.

І Руслан дійсно сідає.

Пару хвилин ми сидимо мовчки, а потім він починає говорити.

— Знаєш, раніше думав, що тут мені буде весело, — починає він здалеку. — Все ж, я нарешті почав любити гру. Розуміти, що я дійсно її люблю. Та потім сталося те, що сталося. І ми з тобою віддалилися одне від одного. Тепер я знов ніби не у своїй тарілці... — він робить невеличку паузу, а потім продовжує.

— Я планую почати боротися серйозніше ближче до останньої, фінальної частини шоу, коли нас залишиться шестеро... А тепер навіть не знаю. Думав, конкурс не стане поміж нами, але, як бачиш, він все одно впливає...

— Все тому, що ти намагався мною маніпулювати... А не через самий конкурс, — зітхаю.
Бачу, що він дійсно говорить щиро і нічого від мене не приховує, але в мене все одно є осад після тієї гри.

Руслан опускає очі. Зараз виглядає замисленим і сумним.

Рука сама тягнеться до його руки.

Як тільки я торкаюсь його пальців він підіймає на мене очі.

Ми зустрічаємось поглядами й це стає останньою краплею. Я знаю, що мої почуття до Руслана зовсім не змінилися, тож сама подаюсь вперед і, прикривши очі, торкнулася своїми губами його губ...

***
РУСЛАН

Напевно перший раз мені зносить дах від простого поцілунку... Я підсовуюсь ближче й обіймаю Алісу за талію. Вона ж кладе руки мені на плечі.

Дихання перехоплює... Цей поцілунок зовсім не такий, як попередні. Не хочеться її відпускати навіть на секунду. Боюсь, що все це — плід моєї хворої фантазії, а вона... Вона з кимось іншим. Грає, розмовляє, цілується... Навіть не знав, що можу мати подібні страхи.

Коли ми все ж відриваємось одне від одного, зазираю їй в очі. І розумію, що вона все так само кохає мене. Це не просто пристрасть чи бажання. Вона точно кохає мене...