Розділ 40, тиждень 5, частина 1. Екшен!

Цікаво, що минулого тижня прибрали статус четвертого з лідерів і тепер їх стало всього троє. Руслан не отримав кольорового браслету, а ще з цього тижня до суддів нарешті обіцяв повноцінно приєднатися той самий режисер, який все це шоу і придумав...

Відтепер двох фаворитів будуть обирати колективним голосуванням чотирьох основних членів журі, а третього буде самостійно обирати той самий режисер з Америки.

— Приффіт, дівчата і хлоупці! — чуємо ми з самого ранку голос з дуже сильним акцентом, і одразу здогадалися, хто це. — Я нарещщті приєднався до вас! Хочу сказати, що я переглядав усі ваші тестові завдання, тож вже більш-менш розумію, хто з вас ким є! — замислувато каже він. — Цей тиждень саме я буду вашим гайдом! Тож готуйтеся до хвилі справжнього екшену!

Ми з дівчатами переглядаємось.

Це може бути складніше, ніж раніше... Екшен ніколи не був моєю сильною стороною.

—  Три дні з вами будуть займатися справжні каскадери і за результатами цього майстеркласу будуть даватися певні бали для загального заліку за цей тиждень. Також в середу всім вам нададуть невеличкий майстерклас з кінного спорту, який буде йти шість годин. Але три дні з четверга по суботу будуть ще веселішими! Ви всі підете на кастинг на другорядні лінійні ролі до кримінально-драматичного серіалу, події якого відбуваються в дев’ятнадцятому сторіччі! Цього разу не буде конкретної кількості переможців. На ролі та епізоди візьмуть всіх, хто сподобається мені та моєму другу і колезі, Миколаю Саю... Тож вставайте, за півтори години ми їдемо на майстерклас! І візьміть з собою зручний змінний одяг та перевзувне.

З драмою, авжеж, ситуація краща, але все одно... Не скажу, що це мій улюблений жанр. Але я викладусь на повну. Хочу пройти на другорядну лінійну роль. — мої очі аж загораються. — Не заради конкурсу. Я просто хочу грати... Тож треба впоратися і з каскадерством.

***

—...Ти надто напружена, — до мене підходить один з трьох наших каскадерських менторів, той, що був помічником головного, а не головним. — Якщо ти стрибнеш у пневмо-прихід така напружена, то кадр вийде поганим і тебе точно не відзначать на цьому завданні.

Легко тобі говорити...

Я зітхаю, але вголос нічого не кажу.

— Так, дітки, бачу по одному у вас нічого не виходить! — головний каскадер плескає в долоні. — Спробуємо по-іншому. Зараз розділіться на пари. Візьміть в пари людину, якій ви довіряєте. Потім станьте спиною до неї, розслабтеся і падайте. А ваш партнер має вас впіймати... Зараз ми з моїм помічником покажемо вам як це робиться! — головний каскадер дивиться на того помічника, який саме стоїть біля мене...

Той без слів підходить до свого боса. Бос щось йому шепоче, той киває, розвертається до боса спиною і повністю розслаблено почав падати назад.

А головний його легко ловить.

Виглядає м’яко і просто... Але насправді я розумію, що не так легко буде комусь довіритися... Навіть якщо це буде Руслан або той самий Андрій...

І чому я взагалі думаю про Андрія?...

Руслан підходить до мене, коли треба розділятися на пари і прошепотів:

— Давай візьмемо інших партнерів. Будемо грати з іншими до самого кастингу, і вистрілимо там...

Я усміхаюсь і киваю, після чого Руслан йде до свого «старшого братика».

А я виглядаю Андрія, той саме також дивиться на мене і усміхнувся, після чого підходить.

— Невже вирішили з Русланом не бути партнерами цього разу? — він хитро усміхається.

— І як ти здогадався?

— Ну це логічно, я б теж так зробив, — Андрій дивиться мені в очі. — То я тепер типу твій запасний партнер?

— Ну... Я просто подумала, що довіряю не такій вже й великій кількості людей, але якщо ти не хочеш грати зі мною, то...

— Хто сказав, що не хочу? — він знов усміхається. — Ти так само одна з небагатьох, кому я тут довіряю, тож я за.

Помічаю, що він ще більше схуд. Вже був прямо як Стас. Виглядає зовсім не так, як на початку шоу.

А ще він хитрий, як лис. Навіть трохи небезпечний....

Таку ауру він мав в той момент...

***

Майже два дні ми проводимо з каскадерами. Вчимося падати, наносити базові удари і приймати їх, а також стрибати з невеликої висоти на спеціальну каскадерську подушку-плато. Спочатку стрибаємо з одного метра, потім з півтора метри, потім з двох і, за бажанням, з трьох.

Також нас вчать збиратися на високі конструкції по трампліну. Це виявляється доволі складно... Якщо ще забігати було більш-менш реально, то підтягуватися на руках вгору, коли лиш пальцями зачепився за виступ, дуже складно... В мене ледь вийшло, і то — лише два рази.

Час йде швидко. Додому всі приходять втомлені і майже одразу після вечері лягаємо спати... В середу має бути останній день майстеркласу з каскадерами, а після обіду нас мають відправити до конюшні...

***

В середу першу половину дня ми знов проводимо за каскадерством. Це так зване «залікове» заняття. Кожен з нас має розіграти бійку, зістрибнути з трампліну, природньо впасти, а також показати рішучість і довіру партнеру через вільне падіння назад, коли партнер має тебе зловити і не дати впасти.

Тобто, в нас два індивідуальних та два парних завдання. Цього разу нас розставляють по парах просто навмання. Мені випадає Катя Бойко, з якою я майже не спілкувалася... Добре, що за статурою ми більш-менш однакові, тож маємо витримати вагу одна одної.

Але Катя виявляється тою ще слабачкою... На першому ж падінні вона неправильно ставить руки і я доволі боляче падаю на спину.

Після цього довіритись їй в мене ніяк не виходить... За нами спостерігають буквально усі інші учасники. Руслан, Андрій, Стас, Альона і Діна дивляться на нас трохи перелякано. Інші ніби навпаки усміхаються?... Їм подобається, що одна з лідерів(тобто, я) постраждала, і тепер не може розслабитися...

Всі просто тупо на це дивляться, аж поки Андрій не психує і не підходить до нас, сказавши, що не хоче, щоб його друзі отримували травми через те, що їм випав поганий партнер. А каскадер каже, що насправді тут проблема не в цій Каті, а в мені самій.