Розділ 4

 П'ять з половиною місяців тому.

Не розумію, чому я так сильно сп’яніла. Якщо образно порівнювати, то я не на кришечку стала, а просто на неї подивилася. І що люди в цьому алкоголі знаходять? Серйозно, організм спасибі не скаже, а ще й помститься у відповідь. Злопам'ятний. Голова болить так, ніби мене хтось гарненько огрів чимось важким. Шлунок все ж погодився на компроміс, мінералка сприятливо провела з ним переговори.

Маша зварила для нас каву, щоб хоч на пару годин повернути бадьорість організму. Я тільки потягнулася за чашкою, як підстрибнула від раптового дзвінка:

 - Доброго ранку!

 - Привіт, Гліб, - мій тон був нерадісним і трохи грубим.

 - О, так ти вже прокинулася, вітаю! Що ти робиш?

 - Зібралася пити каву.

 - Не пий. Одягай спортивний одяг. Чекаю тебе на стадіоні. У тебе є п'ятнадцять хвилин.

 - Гліб, я вчора ... - намагалася все роз'яснити, пом'якшити ситуацію.

 - Оглухла чи що ?! - він не дав мені договорити, - Миттю на стадіон! - і після цього наказу він завершив дзвінок.

Я зараз дуже важко розуміла, що відбувається. Таке відчуття, що моя голова була порожньою від думок, бо їх витіснив головний біль. Мій мозок певно захищав мене від стану набагато гіршого, не даючи доступ до деталей вчорашньої розмови. Я зробила ковток кави і обпекла язика. Навіть кава проти мене. Я ще раз глянула у свій телефон, щоб переконатися в реальності дзвінка Гліба. Мені було зараз важко здогадуватися навіщо мені дзвонив Гліб і навіщо хоче зі мною побачитися. Звичайно, у мене зразу виник опір, якийсь протест. Але опиратися цьому було складно, оскільки тільки ця людина могла пролити світло на вчорашню розмову. Я повільно попленталася до кімнати переодягатися. Не знаю, що я йому наговорила, але він точно був злий на мене, і тепер озвіріє ще більше, тому, що я добре спізнювалася.

Коли я дісталася стадіону, тут вже було багато народу, в одній частині стадіону проходило тренування з футболу. В іншій частині поля на мене чекав Гліб. Спортивні штани, худі і кросівки. Повне обмундирування. Поки я прямувала до нього, футбольний м'яч влучив мені у саму потилицю. Я закричала від несподіванки і болю.

Мене мучило одне питання, і я звернулася до Гліба:

 - Чому при кожній нашій зустрічі щось трапляється? - я, потираючи рукою потилицю, вимовила все виразно, роблячи акцент на кожному слові.

 - Не повіриш, те ж саме хотів запитати у тебе, - він посміхався, а я з усією силою стиснула кулаки.

 - Каву не пила?

 - Ти позбавив мене цієї можливості, - з докором сказала я, згадуючи свою каву, яка залишилась на підвіконні.

 - Отже, тобі треба пробігти два кола навколо стадіону.

 - Ти впевнений, що це мені треба? - обурено запитала я.

 - Нехай так, тоді я тобі не скажу про що ми розмовляли і які твої таємниці тепер знаю.

 - Значить, шантажуєш. Так, давай хоч одне коло. Якщо я пробіжу два, то, думаю, мені вже буде байдуже, що ти там знаєш.

- Гаразд, біжи одне коло.

Харукі Муракамі писав, що для бігу головне не швидкість і відстань, а постійність. Я прислухалася до його поради і методично на видиху шипіла лайливі слова, адресовані Глібу. Куди й ділися втома і похмілля, у мене з'явилося друге дихання. Я повинна дізнатися, що наговорила йому. Останні метрів десять я повільно повзла.

 - Все. Говори, що ти там знаєш,- ледве знайшла сили, щоб сказати це.

 - Я передумав. Скажу тобі в останній день твого прибирання.

Повільно приземлилася колінами на асфальт. Треба знайти спосіб тебе покарати. Хіба ж можна так знущатися над людьми? Гліб засміявся, розвернувся і пішов. Я навіть не дивилася йому у спину і не кидала погрозливих слів, мені зараз хотілося тільки дістатися додому і випити свою холодну каву.

***

На останній парі мені прийшло повідомлення з домашньою адресою Гліба. Ось і настав цей судний день. Вже не відкрутишся.

Ми з дівчатками створили один чат, і тепер могли настирливо набридати одна одній двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень.

Я: «Сьогодні прибираю у Гліба. Підмініть мене, я повинна мити посуд».

Настя: «Добре, я можу. Як ти? Тримаєшся?».

Я: «Скоріше ні, ніж так».

Маша: «Так, спокійно. Більше позитиву».

Настя: «Не накручуй. Він, звичайно, своєрідний, але хороший».

Я: «Спасибі, Настя, підбадьорила. Маша, який позитив?».

Маша: «Ти йдеш в лігво ворога. Довідайся про нього все, розкрий його брудні таємниці».

Я: «Добре, що я не повинна прати його білизну».

Настя: «Фу».

Я: «Я про це ж».

***

У Гліба цілих три кімнати. А він живе один. Ні, я кажу це не через заздрість, мені просто їх треба прибирати. Квартира холостяцька, нічого зайвого. У залі диван, журнальний столик, величезна плазма і шафа. Не густо з меблями. Друга кімната - це його спальня. Тут двоспальне ліжко, двостулкова шафа, тумбочки з обох сторін ліжка. У третій кімнаті знаходився його кабінет. Письмовий стіл з комп'ютером, шкіряне крісло, книжкова шафа до стелі. Декілька тумбочок. Солідно. Ванна кімната і туалет окремо. Добре, що у нього немає душової кабінки. Дивно, що у нього не золотий унітаз.