Богемне життя

Розділ 16. "Правда

Навіщо тут я? Та я сама задаю собі це запитання останні п’ятнадцять хвилин.

— Не твоя справа. — Вік змінив дружній тон, додав до нього льоду.

— Справді? То посилати на смертельне завдання, ділитися зі своїми проблемами — це моя справа, а на просте запитання: «Навіщо ти притяг до підвалу дівчину. Ні, навіть не так, Людину!». Ти не хочеш сказати.

— Так, Ліаме, ти все правильно зрозумів. А тепер Іди! 

Останнє слово було із погрозою, і вогонь в очах Віка підтвердив це. 

Я дуже не хотіла, щоб через мене постраждав Ліам. Він єдиний, хто був добрим до мене.

— Все добре Ліаме! Ти йди... — дивилась на нього із німим благанням. 

А вогонь в очах Віка, розгорівся сильніше й став не помаранчевого, а червоного кольору.

Ліам теж це бачив, тому поступився. 

Та все одно підійшов до мене.

— Ти пам'ятаєш що я тобі казав? — хитнула головою і боялась навіть подивитись на Вікторіана.

Його гарячий норов, справді як вогонь, як лава. А вогонь має здатність обпікати, а я дуже не хотіла відчути це на собі. Чи бачити як страждають інші.

— І що ж він тобі казав? Розказуй, не соромся? — двері, за Ліамом зачинились, а Вік, все не заспокоювався.

— Що вам потрібно від мене? Чим я можу допомогти? Я ж не володію магією, чи іншою силою як Вищі чи... — як інші істоти, яких як виявилось багато і всі вони живуть поряд.

Перевела тему, він це розумів, та чомусь не став перепитувати. А витяг таку ж колбу, як для Ліама. Й мовчки, взяв мою долоню.

— Буде боляче.

І розрізав долоню кинджалом. І він не обманув... Було боляче й від несподіванки я закричала. Далі він стиснув мою руку в кулак і потиснув. Біль посилився, а кров потекла у колбу.

За кілька хвилин він відпустив руку, взяв зі столу біле полотно, посипав його жовтим порошком і приклав до рани. Не скажу, що одразу стало краще й біль зник, та кров точно припинила текти.

— Навіщо ви це зробили? — ображено запитала.

А він не відповів, а взяв колбу з моєю кров'ю й підніс до свічки що горіла поряд. Я уважно стежила за його рухами і... Здається щойно побачила іскринку, яка блиснула і зникла, а за нею ще одну...

Якого біса? Це ж моя кров? І вона має бути червоною без будь-яких спец ефектів.

— Здається нам треба серйозно поговорити!

***

Ми змінили місце дислокації. Вікторіан чомусь вирішив, що серйозна розмова має бути в офіційній обстановці, а не в підвалі. 

І ось ми сидимо в його кабінеті, такому помпезному... Стіл вирізьблений і зроблений не з одного дерева, а комбінований кількома різними, що так природно один одного доповнили. Крісла такі зручні, що я не хотіла вставати, шкіра якою вони обтягнуті кавового кольору й така м’яка. 

Кожна деталь тут говорила про багатство: картини, скульптури, книги... Навіть аромат.

Та зараз це мене мало хвилювало, бо моя кров, поставила мене в глухий кут.

Я ж не раз її бачила, і сотню раз вишукувала хоч одну іскринку, малесеньку й бліду. Та нічого... А аналізи в «Батерфляй»? Вони ж теж підтвердили це, бо якби щось знайшли, то...

Стоп, Альмо! А що ж би було? 

Вищі, Вищих не продають та не купляють. Таке середньовіччя виключно для людей. 

А ще є правило: «Незаконно народжені діти, підлягають трибуналу». 

Щось мені не добре. Бо чомусь тільки зараз до мене дійшло, що якби у «Батерфляй» дізнались про мене правду, то б повідомили трибунал Вищих. Я остаточно заплуталась, бо як вони нічого не знайшли? 

Бо нічого не було... Підказала моя свідомість.

Отже, тепер я підійшла до головного запитання. Якщо магічної ДНК в крові не було... То яким чином вона є зараз. 

— Навіщо ти мене обманула? — Вікторіан, уважно дивився на мене, ловив емоції, й додав, — І як?

Якби ж я знала як?

— Я не знала... — він підняв брови, й до мене дійшло що я прокололась.

— Що саме не знала? Що одна з Вищих? Як це можна не знати? Твоя кров сама про це говорить, її навіть у лабораторію нести не потрібно, бо видно й так. 

— Я не одна з Вищих! Припиніть будувати догадки й придумувати! 

— Не підіймай на мене голос, Альмо! І якщо не хочеш, щоб я будував свої теорії, то сама поясни.

Так доведеться пояснити... Бо він надумає ще більше й гірше того що є насправді.

— Я не можу бути однією з Вищих через ту причину, що моя мати людина... — я щойно підписала собі смертний вирок.

Він же Каратель і один з членів трибуналу, я б навіть сказала головний у трибуналі. Ой, то виходить, що перед Віком в ієрархії стоїть тільки Регент Каїн? І як це до мене тільки зараз дійшло? Хоча це не має ніякого відношення до проблеми що склалась зараз.

— Від коли я себе пам’ятаю, моя кров була звичайною, червоною без іскринок. І зовсім ніяких здібностей у мене не має, абсолютно. Я кажу правду! Ви ж маєте це відчужувати... У «Батерфлай» я пішла з тієї причини, що мені дуже і дуже потрібні були гроші для...

— Упустимо з якої причини, ти зробила цей низький вчинок. Поясни як ти пройшла аналіз крові в «Батерфлай», бо я знаю, що їх обманути, не можливо...

— Перед тим як здавати кров на перевірку, я думала про це. Та була впевнена на всі сто, що моя кров, абсолютно людська. І результати це доказати. Тому, я не знаю що відбувається.

Вікторіан відвернувся від мене й задумався. Про що... Хотіла б я знати.

Бо щось все повертається до мене суцільними проблемами. І я навряд вийду сухою з води, й заживу з братом як до цього.

Моє життя уже ніколи не буде як колись. Я це прекрасно зрозуміла, а холодні очі Вищого, які знову дивляться на мене, тому доказ. У його очах, всередині стрибали іскри вогню, та вони все одно були холодніші льоду. Дивно чи не так?

— Кажеш, твій батько був Вищим. Як його звали?

— Янеслав. Мені було вісім, як ого нестало. Подробиць я не знаю. Мати після того стала сама не своя. Вона припинила жити далі, так і залишилась з батьком в тому фатальному дні коли його стратили — як вона тоді кричала. Я пам’ятаю, як вона пришла додому у ту страшну ніч й кричала і плакала. Вона тоді була вагітна братом, і почались пологи і...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше