Розділ 4 Боги і люди

У чорному і сухому підзелеллі на ветеранському троні сидів чоловік одягнений в усе чорне його гордовитий погляд час від часу з надією поглядав на двері. Наївна богиня повірила йому. Повірила, що він допоможе їй а він молодець правильно скористався випадком. І тепер він отримає все, що захоче. Все, що по праву належить йому. Він стільки тисячоліть чекав. Тепер настав час. Його час. Його влада. Його сила. Його королівство. Його піддані. Його час. І тільки його. Треба лише ще трохи почекати. І богиня все зробить своїми руками. І усе це буде належити лише його. І тільки йому. Він відчував це. Камінь кликав його. Значить вона вже тут. Вона у колі володіння лісу. І вона не вийде з нього поки не дізнається правду яку вправно ховає минуле. Правда яка чекала стільки часу щоб відкритися їй. Відкритися як древня книга магії. І тільки від неї залежить для кого гра закінчиться перемогою. Від Зоряни.

— Лелю ти впевнена, що це гарна ідея? — спитала богиню Літ.

— Так. Цілком Літ. 

— Але якщо я вийду зі світу богів до світу людей. Про це всі знатимуть. І це матиме погані наслідки.

— Літ я знаю але ж головним провідником є Чорнобог. А я з ним домовилася.

 — Богине прошу вас не довіряйте йому. Згадайте скільки разів він зраджував вашого батька. Не повторюйте його помилок. Не довіряй. Бо потім він зробить винною вас. 

— Я все це знаю і пам'ятаю і ніколи ні на мить про це не забувала. Тому й не довіряю. Лише роблю вигляд, що довіряю. І він вірить. Принамні поки що вірить.

— Ну якщо ви маєте план, то я вам довіряю. Бо такій богині як ви важко затьмарити розум. Бо ви живете розумом.

— Дякую тобі Літ. Що ж почнемо. Ти знаєш, що потрібно казати і як відповідати. Ти зможеш. Я в тебе вірю.

У кімнату таємно принесли прохідне дзеркало, прошла через нього і розчинилася в повітрі.

Чудово. Вона робить все як я кажу  Добре вона прошла через портал. Усе йде за планом.

Там все ще за лавкою мрійливо сиділа Зоряна аж раптом почула якись шорохіт.

— Дитинко, що ти тут робиш? Мобі не холодно?

— Я не можу заснути. Але ні мені не холодно. Чекайте хто ви? І що тут робите?

— Та майже ніхто. Проста прибиральниця. Прибираю доки усі спокійно сплять. Ну окрім тебе звісно моя дитино.

Нарешті з тіні вийшла горбата, старенька бабуся в одязі прибиральниці, в синіх, резинових рукавичках з мітлою в руках. Її очі дивилися на Зоряну з великою надією, ніжністю і з жалем який було видно майже одразу.

— Ні!!! — майже крикнула Зоряна — ви виконуєте одну з найважливіших робіт на світі. Ви робите наш світ чистішим і це дуже важливо і неймовірно важко.— Зоря встала. — І я дуже вдячна вам за це!! — Літ дуже здивувалася коли Зоряна несподівано для неї з великою силою протянула її до себе і стиснула її у своїх міцних обіймах і ніяк не хотіла її відпускати. 

Ще ніколи в своєму безсмертному житті не відчувала себе такою потрібною як зараз! 

— Бідолашна дитина. На її плечі звалилася занадто велика відповідальність. — подумала Літ. — Золота дитина. Її серце було чисте. Без заздрісних думок, гніву, і зла.

Шкода бідолашну дівчину. Їй буде дуже важко і печально коли їй розіб'ють її велике, добре, але крихке серце. Та вона мусить завершити почату нею справу.

— Як вас звати? — спитала Зоряна. Чим поставила Літ в не дуже приємне становище.

— Лола Зоряно.

— Звідки ви знаєте моє ім'я?

— Я усе про тебе знаю.

— В якому сенсі?

— В прямому.

Запала мовчанка.

— Скажи ти все ще хочеш почути справжню історію тих двох людей, статуї яких ти бачила в лісі біля річки?

— Так. Дуже сильно хочу!!! А ви її знаєте?

— Нажаль ні!!! — збрихала Літ. — Але на твоє щастя знаю того хто знає.

Вона взяла її за руку і перемістила у те саме місця у лісі. Проте то вже був прекрасний, зоряно місячний ліс. Навколо було тихо так ніби мав настати момент, якого всі вже дуже давно чекали.

— То хто мені допоможе?

— Вона. — Літ вказала поглядом на річку.

— Ви впевнені? — недовірлило спитала Зоряна

— Так. Кажуть у води є пам'ять. Тому лише вона тобі допоможе.

— Чому саме я? 

— Коли прийде час ти все дізнаєшся. А зараз підійди ближче до річки і постарайся очитити свої думки. Покажи річці своє чисте серце. І все побачиш. Та історія ця така довга що одної ночі не вистачить. Але дивись і слухай уважно. І пам'ятай приходити сюди можна тільки вночі.

Зоря так і зробила. 

— Я нічого не бачу.

—  Спробуй ще раз. Нічого не виходить з першого разу.

Зоря спробувала ще раз, звільнила себе і побачила всю історію з самого справжнього початку. Такою якою вона була насправді.

__________________________

Чорнобог — бог зла,  пихи, заздрості і гніву, брат Білобога.