Бомбер

Розділ 2

— Ой, пане Ігорю, Ви знову затрималися! — Зуфрія Остапівна стояла за кафедрою в чорному костюмі, чорних колготках і чорних туфлях. Ігор подумав про те, що вона схожа на павука.

— Вибачте, — мовив дивлячись собі під ноги.

Він ступив в аудиторію, але викладачка підвищила голос

— Е, ні, молодий чоловіче!

У грудях хлопця ніби щось опустилося і здавило. 

«Зараз почнеться» — пронеслось думкою.

— Ми зі студентами якраз обговорювали домашнє завдання. Скажіть но мені, що таке «соцієтес»?

Хлопець продовжував не відводити погляд від полу. Де-не-де лунав сміх і глузування з аудиторії.

— Ну ж бо, Ви ж така зайнята людина, що мали би знати латинське слово, яке було у списку тих, що я задавала. Чи Ви лише і вмієте сидіти своєю горбатою спиною над комп’ютерними іграми?

— Та з чого Ви взяли, що я граю в комп’ютерні ігри? — голосно відповів не приховуючи нестримну злість.

— Хм, можливо з Вашої горбатої спини, випертого живота і відсутністю друзів?!

Обличчя стало червоним вже не лише від люті, але і правди.

«Звідки вона знає?»

— Яке це має значення до теми уроку? — вигукнув хтось зі студентів.

Зуфрія Остапівна почала водити очима по великій аудиторії, але не знайшовши сміливця відповіла.

— Ми живемо в суспільстві. Не в лісі. Якщо хтось хоче жити поза суспільством нехай не вступає у вищі навчальні заклади, тим більше медичні. Якщо Ігор не розуміє, яка його чекає відповідальність за життя людей – нехай іде навчатися у гуманітарний навчальний заклад. Бо такі, як він, тут довго не затримуються.

Зуфрія відпила ковток води з пластикового стаканчика, який стояв на кафедрі. А тоді стиснувши зуби показала хлопцю очима, щоб проходив в аудиторію.

 

Комп’ютерні ігри хлопець правда грав, проводив за ними левову частку вільного часу. А все тому, що він зі своїм другом зі школи спробував що таке МОРПИНГ. Безліч ігор, багато рівнів, багато донату і визнання. О так, Ігор навіть собі не брехав – він грає, бо там він герой. Майже в кожній з випробуваних ігор він доходив до певної вершини звідки любив «зливати нубів»

А от у відсутності друзів в університеті він звинувачував викладачку філософії. Бо на перших парах він зумів налагодити відносини зі всіма одногрупниками і лише після перших зухвалих висловів зі сторони Зуфрії Остапівни одногрупники віддалилися. Всі ніби розбилися по парах і Ігор залишився осторонь. Добре, хоч в гуртожитку є приятелі з якими, і випити можна, і погуляти по столиці.

— Що там твоя мимра? — запитав Віталік одразу, коли зайшов у кімнату

Ігор сидів згорбившись на ліжку з ноутбуком.

— Сьогодні сказала, що я асоціальний.

Віталік вирячився від здивування.

— Так і сказала?

— Не прямо, але так.

— Не розумію. Вона теж у нас вела і нічого такого.

Віталік переодягнувся і сів поруч з Ігорем.

— А може ти їй подобаєшся? — запитав, а сам заглянув в екран ноутбука свого сусіда.

— Хіба, як самці Богомола! — відповів Ігор.

— Що гуглиш?

Ігор перейшов з однієї вкладки на іншу, аби сусід не побачив, що він шукав способи помсти в Інтернеті.

 

Раптом у двері постукали. Спочатку хлопці побачили великі окуляри.

— О, Колюня, яким вітром? — почав Віталік, — Невже мій сусід вже реферат сам стягнути "з нету" не може?

Ігор і Микола не відреагували. Вийшли за двері у маленький коридор.

— Ну що там? — запитав Ігор.

Микола простягнув аркуш паперу в новенькому файлику.

— Що це? — не зрозумів Ігор.

— Спершу гроші.

Ігор знову зайшов у кімнату і порившись у портфелі знайшов п'ятсот гривень на які він мав жити цілий тиждень.

— Це вже не жид, а варвар! — мовивмовив сам собі.

Віталік почув і додав.

— Корисних крис годувати не шкода.

Зачинивши за собою двері хлопець простягнув гроші Миколі.

— Так що це?

Микола схопив п'ятсот гривень і ніби не чув хлопця. Примруживши очі підставив купюру до єдиної в коридорі лампочки, яка висіла на декількох проводах.

Ігор пройшовся очима по надрукованому папері. Там було декілька пунктів, але він досі не розумів що це.

— Що таке "бомбер"?

— Якщо ти знаєш номер телефону і сторінку в соц.мережах то за допомогою нього можеш помститися тому шахраю з ОЛХ — відповів Микола.

— Це вірус?

— Програма. Можеш легко звантажити з Інтернету.

Ігор не відводячи погляду від аркуша питає далі:

— Відстеження IP?

— Це допоможе налякати шахрая. 

Ігор незрозуміле обвів Миколу поглядом.

— Це теж програма?

— Ага.

— Не знав, що такі існують.

— Для звичайних смертних можливо. Але хіба ти не знаєш, що вже давно за нами можуть слідкувати всі хто лише схоче. Просто треба знати, як це зробити. Просунуті маркетологи давно цим користуються.

— То ти небезпечний тип, — сказав Ігор криво посміхаючись.

— Ай, мені це не треба. Я просто продаю інформацію.

— Ха-ха, за п'ятсот гривень?

— Емм... Побачу ще. Може і підійму ціни.

«Ти свого не упустиш» — подумав Ігор.

— А ці програми безплатні?

Микола стиснув губи.

— Ну якби це сказати. Бомбер можеш і сам завантажити, я скину посилання. А інші – платні.

— Дорого?

— Еге-ж. Але я можу дати тобі доступ за дешевшу ціну, бо я маю код доступу. 

Ігор стискав в руках аркуш паперу в файлі і відчував жагу приступити до помсти. Але просто пригнічено настрою викладачки філософії було замало. Він думав про те, щоб принизити її привселюдно, як і вона його.

— Ясно, — сказав Ігор — Дякую. Як буде потрібен доступ я зайду до тебе.

Вже хотів йти, аж раптом зупинився.

— Слухай, гукнув він до Миколи, який вже увійшов на кухню, — Ти не знаєш когось, хто володіє фотошопом?

Голова Миколи висунулась в коридор.
— А що?
— Та так, Люба щось там хотіла.
— Пошукаю когось, — відповів Микола.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше