Booking hangover. Відгуки

Стівен Кінг «Мізері»

Взагалі-то продовжувати знайомство зі Стівеном Кінгом я планувала з «Сяйва» (а почала з «Кладовища домашніх тварин») або з чогось, що належить до його, так би мовити, «класичного доробку». Але одного дня на мобільний телефон була завантажена «Мізері», і, як бачите, прочитати хотілося настільки сильно, що не спинив навіть електронний варіант :) Такому рішенню посприяли численні захоплені відгуки та назва, бо асоціювалася вона з якимсь рідкісним видом комах та/або злочинним угрупуванням. Однак Мізері («misery» – бідність, скрута, страждання, горе)  – всього-на-всього жіноче ім’я. Ім’я головної героїні твору, автором якої є Пол Шелдон, головний герой твору вже Стівена Кінга.

Якщо колись візьметеся за «Мізері», після прочитання (а можна й перед) зарубайте собі на носі два правила:

  1. Не сідати за кермо напідпитку!
  2. Не сідати за кермо в негоду!

Справді, не варто ними нехтувати, адже саме за таких обставин (у стані алкогольного сп’яніння та в дику хуртовину, наголошую) Пол потрапив до пазурів Енні Вілкс, своєї найпалкішої шанувальниці. І до чого ці застороги, здавалося б? Хіба палкі (найпалкіші!) шанувальники наважаться заподіяти шкоди своїм кумирам? Ну, стосовно всіх шанувальників планети Земля – не знаю, а стосовно Енні Вілкс – впевнена, до того впевнена, що аж лячно.

Забігаючи наперед, скажу, що, проаналізувавши всіх відомих мені антагоністів, ця жінка серед них – єдина, кого не хотілося аналізувати, хоч і довелося. Вона є психічно хворою людиною, до того ж, навіть після прочитання я не можу точно стверджувати, як зветься її хвороба й відколи далася взнаки. Все це відбувалося десь на бекграунді, якому хоч і присвячено небагато-немало, але достатню кількість сторінок, щоб образ персонажа було сформовано. Нестача розуму, зауважу, компенсується «стачею» фізичної сили та непоганими медичними знаннями (ще б пак, вона медсестра за освітою!). Знаєте, що потрібно робити, коли вам погрожує маніяк чи грабіжник? Щось, що викликає відразу. А Енні Вілкс, схоже, взагалі не знає, хто ж вона така – ця відраза.

Загалом, починайте співчувати головному герою прямо зараз.

Бо він, бідолаха, звісно, зеленого поняття не маючи про майбутню зустріч зі своєю найпалкішою шанувальницею, вирішив закінчити серію романів про Мізері. Тобто та книга, яка вийшла нещодавно, була останньою, але Енні Вілкс про це нічого не знала… І натомість знайшла у свого улюбленого письменника, а за сумісництвом ще й гостя та пацієнта, наразі єдиний екземпляр його нової книги, в якій мова йде зовсім не про Мізері…

Гостює та лікується у Енні Вілкс Пол Шелдон довго, мало не впродовж усієї історії. Саме тому практично вся історія – посібник з боротьби проти божевільного за надзвичайних обставин. «Надзвичайні обставини» – це коли ти фізично повністю залежиш від цього божевільного. Словом, він одночасно є і порятунком, і смертельною загрозою. Як не парадоксально.

Силкуючись не дозволити ні ситуації, ні самій Енні розтрощити залишки свого внутрішнього стержню, Пол, окрім аналізування самого себе, аналізує її також. Висновок з аналізу випливає такий:

 

Життя, попри все погане, що в ньому є, не складається тільки з поганого. Для Енні Вілкс життя складалося з Ройдманів, сусідів, що ставилися до неї не надто люб’язно, а саме: глузували й намагалися налаштувати проти всіх оточуючих. Тому, коли Енні чула сміх, вона була впевнена, що сміються (в негативному значенні, авжеж) саме з неї. Бо інакше бути не може.

 

Безперечно, це природно для душевнохворих. Однак чи не могла надмірна кількість таких випадків стати однією з причин хвороби? За умови, що вона не вроджена.

Поруч з Енні Пол здається слабким, безпорадним, нещасним та, зрештою, знедоленим калікою. Протягом твору я тільки те й робила, що жаліла його, і жалість, як не прикро, інколи переважала над захопленням духовною стійкістю. Але, як би там не було, він не зламався. І не зламався двічі: як під час «гостинних» тортур, так і після них, коли в реальності ти наче врятований, повернений до попереднього життя, а ось в душі, в думках… Більшою мірою його незламність трималася на письменництві. Саме «Мізері», продовження до якої Пола примусила писати Енні Вілкс, врятувала йому життя «під час», а вже зовсім новий твір – «після».

Я б не радила читати цю історію вразливим. Забагато в ній болю та страждань. Однак цінність зроблених після прочитання висновків є неосяжною, хоч і усвідомлюєш їх та її не одразу.

 



Maria Lee

Відредаговано: 06.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись