Боязливе вампірятко

Розділ 1

У далекому-далекому темному-темному лісі, що ховався за високими горами, котрі своєю чергою ховалися за пухнастими хмарами, зачаїлося містечко. Майже звичайне невеличке містечко. У містечку був і дитячий садочок, і школа, і лікарня. Шугали вулицями діточки й дорослі, мчали навсібіч за теплої погоди велосипеди, а за сніжної — санчата. Однак була в цьому містечку й дивовижна особливість. Мешкали тут не люди, а вампіри: високі й низенькі, товсті й тоненькі, старі й молоденькі. Вони були різні, однак всі бліді та ікласті.

Тільки тоді, коли сонце сідало за обрій, прокидалися місцеві півні й починали горлати сиреною на всю околицю. Першими до праці бралися дідусі-вампіри й бабусі-вампірки. Поралися вони біля худоби, зціджували молоко, клопоталися за курками й гусками, збирали щодня їх яєчка. А те, що вампіри п'ють кров, то вже давно залишилось у міфах і легендах, бо вже всім достеменно відомо, що пити сиру кров, то є негігієнічно та нецивілізовано. 

Потроху прокидалися й інші мешканці: он вже й вчителька Ілона Часниківна вітає першокласників на шкільній лінійці. Серед першачків якнайдалі від усіх школярів тримався худенький вампірчик. Невисокий на зріст він, ніби ховав свою кучеряву макітру в плечі, та здавався ще нижчим. Вушка він мав довгі як і в інших вампірів. Однак вони ледь проглядалися серед чорнявого волосся. Звали маленького вампірчика Ойком. А стояв він осторонь дітей, бо дуже вже хотів бути ближчим до мами із бабусею, що стояли неподалік. Підійти ще ближче до мами він боявся, хоча йому дуже кортіло. Тож так він і застиг між своїм класом та мамою, боячись поворухнутись.

Надворі було темно, але це зовсім не заважало школярам та вчителям, бо вампіри чудово бачили вночі. Усі уважно прислухались до директора школи. Учні витягнулись настовбурчивши свої довгі вушка. Директор здавався дітлахам великим і сильним як гора. Його голос підсилений гучномовцем заливав усе шкільне подвір’я:

— Шановні батьки та діти, радію бачити кожного з вас! Наполегливо нагадую про необхідність проявляти на уроках уважність та старанність! На жаль, мушу додати про обережність. Місцеві патрульні повідомляли про те, що Кажанисько був помічений на околицях містечка.

Почувши новину про Кажаниська, всі обурено зашепотіли, ба Ойкові вушка навіть затремтіли від страху. 

— Прошу всіх заспокоїтися! —  прогримів директор. —  Діти будуть вчитись у безпеці. Ми оснастили для навчання найнадійніші дерева в самому центрі нашого містечка! Наголошую, КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ відвідування лісу. Тепер гайда всі по класах!

І от дивина! З-за спин у вампірів визирнули нетопирі крила: чорняві, біляві й руді, плямисті, барвисті на будь-який смак. Вчителі та діти почали розлітатися по своїм класам-галузкам. Першокласники літати ще не вміли. Їх маленькі крила були охайно складені за спинами. Тож їм залишалося тільки впорядковано крокувати драбинками до оздоблених класів на найнижчих гілочках. 

Ойк чимчикував останнім, сумно проводжаючи поглядом свою маму. Тим часом інші дітки вже спритно, наче коники, вмощувались на відведені їм галузки. Найвищий хлопчик у класі навіть розправив свої доволі міцні крила й хвацько злетів. Із захватом дивися Ойк на рудого хвалька. І навіть трішки заздрив йому, бо в самого Ойка крила були ще зовсім маленькі, до того ж кожного разу, коли він підіймався хоч на якусь висоту, йому ставало страшенно лячно. 

— Давай, сину, ти ж не боягуз! —  завжди казав тато. Одначе Ойк усвідомлював, що він усе ж таки страшенно боїться висоти, хоча й зовсім не вважав себе боягузом. Дійшовши до драбинки, що вела вгору на дерево, Ойк завмер, неначе зачарований. 

Жодні вмовляння й накази Ілони Часниківни не допомогли, тож вона влаштувала нашвидкуруч місце на галявині під їх галузкою. На тому місці Ойк і просидів увесь навчальний день. Вампірятка посміювались з нього, а вчителька наказала прийти наступного дня до школи з батьками. Тож Ойк чекав кінця навчання з величезним нетерпінням, однак спокійно піти зі школи йому не судилося…

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше