Божа Кара

18. ІНТЕЛІГЕНТИ

Міжнародний аеропорт «Бориспіль», як і минулого разу, зустрічав Сергія прохолодою та рясним дощем. Тільки но журналіст вийшов із затишного салону літака під відкрите небо то одразу здригнувся, не так від холоду як від згадки про події що трапились з ним, а саме головне, мали статися невдовзі.

         За останні вісім годин перельоту із Делі йому прийшлось пережити безліч неймовірних пригод довжиною в життя, що скидались тепер на якусь суцільну фантасмагорію й потребували термінового переосмислення, а часу у нього на це якраз і не було. Діяти потрібно було негайно, не зволікаючи жодної хвилини, бо на все про все у них з Максом залишалось не більше доби. Час стиснувся для Сергія і несподівано став незбагненою фізичною величиною що могла змінювати свою щільність й з допомогою якої можна було мандрувати в минуле, а потім, повернутись у сьогодення і можливо, колись, потрапити у майбутнє. Той світ, у якому Безсмертний безтурботно існував до цього, вже не здавався йому таким сталим та непорушним як до зловісного стрибка в криницю. Реальний світ став для нього схожим на повітряну ілюзію, або, хибку примару, що може розвіятись безслідно у будь яку хвилину, як вранішній туман на сонці.

         Авантюрний план порятунку, запропонований Максом під час перельоту, теж не викликав у Сергія особливого захоплення, але це був найкращий варіант із всіх можливих варіантів у їх скрутному становищі. Він був не ідеальним й дещо зухвалим, але цілком відповідав поставленим викликам, бо протистояти нахабному нападу невідомих мисливців можна було такими ж нестандартними діями на випередження.

         Ніби відчуваючи сумніви Безсмертного, Макс, що цього разу спускався по трапу поруч з Сергієм, поклав йому руку на плече й обнадійливо промовив:

- Все буде добре, друже! Навіть не сумнівайся!

         Безсмертний вимушено посміхнувся і кивнув головою на знак згоди. А що ще йому залишалось? Він надто далеко зайшов у цій історії і кидати своїх нових друзів на півдорозі, після стількох зусиль, йому не було ніякого сенсу. І байдуже, що вони його не пам’ятали, зате він їх пам’ятав і цього для нього було достатньо.

         Макса, як і минулого разу, біля виходу з аеропорту зустрічав Кирило що приїхав за ним на чорному «хамері». Його величезну постать, у світлій футболці та шортах, важко було не помітити навіть здалеку.

– Свій автомобіль забереш згодом, - наказав Макс Сергію тоном що не терпів заперечень.

– Його не повинні бачити поряд з нашим навіть близько щоб на тебе, ненароком, не впала підозра. Надто мало часу у нас залишилось а так багато ще потрібно зробити, - пояснив він журналісту кидаючи речі у багажник, - та й з Кирилом і Світланою тебе знову необхідно познайомити щоб потім не виникло додаткових ускладнень.

         При згадці про секретаря Макса, Сергій підбадьорився і теж кинув свої речі до «хамера». Що там приховувати, адже саме із за того щоб вразити дівчину та завоювати її прихильність він і потрапив у цю халепу. Чого тільки не зробиш щоб виглядати героєм в очах коханої.

– Кириле, це журналіст Сергій Безсмертний, - відрекомендував Макс Сергія своєму другу.

– Він наш давній знайомий, - наголосив він, повільно вимовляючи кожне слово щоб велетень встиг переварити потрібну інформацію.

- Сергій, заради Світлани, стрибнув у криницю щоб попередити нас  про завтрашній напад мисливців. Потім щось пішло не так і він спершу потрапив у часи князя Володимира, коли ти був кожум’якою а я ключником, тому, все про нас знає. Мабуть, настав час відвідати тобі Кападокію.

         Кирило уважно подивився на журналіста й мовчки кивнув головою, а потім простягнув Безсмертному руку.

– Радий знову із тобою познайомитись, - сказав він потискаючи правицю Сергія. – Сподіваюсь, що ти не пожалкуєш про свій вчинок!

– Ти мене пам’ятаєш? – запитав Безсмертний  з надією вдивляючись йому в очі, але друг Макса заперечно похитав головою і так само мовчки сів за кермо.

– Він не може тебе пам’ятати, - нагадав журналісту Макс, - просто, як справжній інтелігент, Кирило склав до купи всі наведені мною факти і зробив висновок.

– Щось він не надто схожий на інтелігента, - тихо промовив Безсмертний сідаючи в автомобіль на заднє сидіння поруч з Максом. – Скоріше він схожий на спец призначенця або стронгмена у відпустці.

– Е-е-е, хлопче! – з докором похитав головою виробник пергаменту. – Та у тебе, виявляється, великі пробіли з освітою. Як на досвідченого журналіста, то ти невірно тлумачиш латинське слово «інтелігент».

 – Чом невірно? У перекладі воно означає – розуміючий!

– Вірно! Технічно, ти переклав його правильно, але яким змістом наповнив?

         Кирило, що сидів попереду за кермом, спиною до пасажирів і все чудово чув, невдоволено покрутив головою, прокашлявся й рушив з місця у напрямку виїзду з аеропорту.

– Так от, Серію, - продовжив Макс розважливо показуючи Безсмертному очима на водія. – Інтелігент, це зовсім не людина в капелюхі та окулярах з енциклопедичними знаннями в голові, як зазвичай думає більшість, і навіть не добре вихована людина.

         Він зробив маленьку паузу а потім продовжив.

– У часи Римської Республіки а потім і Римської імперії, основу її могутності та безперечної влади над третиною відомого нам світу, складали військові легіони. Їх структура, оснащення і принцип побудови, зробили Рим непереможним.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше