19. БОЖА КАРА

Цього дня Безсмертний прокинувся занадто рано, щоб вже підніматись до роботи й занадто пізно, щоб спробувати заснути знову. У суцільній пітьмі, лежачи у ліжку, він інстинктивно приклав руку до свого лоба. На його чолі рясніли дрібні краплини холодного поту. Сергій важко зітхнув від розпачу та безпорадності. Йому вже другий тиждень снилося одне й те саме  жахіття і він нічого  не міг з цим поробити. Далі так довго тривати не могло. Може сьогодні мені все ж таки наважитись та звернутися за допомогою до лікаря, подумав він пригадуючи свій химерний і нав’язливий сон.

         Той починався цілком пристойно. Безсмертний, у своєму сновидінні, йшов з дружиною сонячним  Хрещатиком і про щось з нею весело балакав. Потім вони обоє спускалися у підземний перехід, біля площі Незалежності, де журналіст носом до носа стикався із загиблим кобзарем. Старий дивився на нього більмами мертвих очей і заперечно хитав головою поки повільно не перетворювався на давно зниклого Макса. Дебелий виробник пергаменту, в свою чергу, розкривав  дружні обійми та йшов на журналіста здригаючись всім тілом від сміху. Його рот, прихований бородою, загрозливо збільшувався й поступово перетворювався на величезну чорну діру куди вихором затягувало всі навколишні предмети разом із людьми. Ніби величезним пилососом Безсмертного засмоктувало до Максового рота і він опинявся один, без Світлани, високо у небі на борту горезвісного аеробуса що ось-ось мав розвалитися на дрібні друзки потрапивши в епіцентр грозового фронту.

         Блискавки за вікном літака краяли небо, а двійко голомозих буддійських монахів, навпроти нього, вдягнутих у помаранчеві шати, із закритими очима та непроникними обличчями бубніли якусь молитву і показували Сергію однією рукою кудись вниз а іншою, в цей час, продовжували перебирати чітки. Безсмертний дивився у вказаному напрямку і з жахом усвідомлював що у літака немає підлоги, а десь там, далеко внизу, колись блакитна планета на його очах вкривається гігантськими тріщинами із яких назовні починає просочуватись розпечена лава. Потім, стогнучі та здригаючись в конвульсіях землетрусів, оповита ядовитим димом від виверження вулканів та водяною парою від перетворених на газ океанів, бідолашна Земля зникає із поля зору журналіста. Тепер там, внизу, замість безмежних океанів і чітких обрисів материків клубочяться тільки чорні хмари пронизані багряними спалахами.

         Безсмертний, намертво пристебнутий до крісла, дивлячись на це жахіття раптово провалювався через неіснуючу підлогу і починав стрімко падати донизу набираючи скаженої швидкості. Від перевантаження його тіло розтягувалося, наче гумка, до нескінченості й він починав задихатись, чи то від браку повітря, чи то від страху бути поглинутим цим хаосом. І саме в цей момент Сергій здригався й раптово прокидався вкритий липким холодним потом.

         Після цього він  довго лежав у ліжку не в силах заснути та пригадуючи давні події що могли викликати такий дивний сон. От і зараз, лежачи в темряві, він мучиться від настирливої думки що терміново має щось зробити дуже важливе. Але що саме?!

         Сьогодні він нарешті збагнув що саме!

         За вікном ще було темно, але Сергія розпирало від непереборного бажання встати і написати щось важливе й непересічне, таке, щоб читач замислився над сенсом свого буття і місцем на маленькій планеті яка повільно перетворювалась на токсичний смітник і могла загинути раніше ніж люди зможуть вирішити свої дріб’язкові проблеми. Але це мала бути не звична публікація у великий журнал, а справжня книга для тих, хто ще не усвідомив неминучої загрози зникнення  життя на планеті як результат діяльності людства. Потрібно було терміново міняти щось у способі мислення та шкалі цінностей більшості народу і кращого способу, ніж вплив на нього словом, ще ніхто не придумав. Як казав хтось із древніх – «спочатку було слово».

         І то правда! Якщо слово – це інформація, з якої все починається, то хто володіє інформацією, той володіє Всесвітом, бо чим голову людини наповниш, тим вона і буде.

         А чом би й ні? – запитав він сам себе. Чому б йому дійсно не поділитись інформацією та не написати книжку про все що відбулось з ним, як колись радив Макс. Тепер у нього є власне видавництво і ніхто не стане на заваді журналісту стати письменником. Є тільки одне  величезне «але». Чи буде варта його творчість того паперу що він зіпсує літерами складеними в слова? Признання колишнього чоботаря з Єрусалиму про цінність шматка справжнього пергаменту, на якому він так і  не наважився викласти жодної історії, все ще не йшла з голови журналіста і примушувала Безсмертного кожного разу відкладати свій задум на потім. Він теж вагався, хоча Макс і стверджував, що у кожного, навіть пересічного письменника, завжди знайдеться свій читач бо всі люди, насправді, різні й у кожного з них свої уподобання, але існують деякі речі й цінності спільні для всіх. Мудрою була ця людина - Максиміліан, син Флавія – про себе подумав журналіст. Але чому була? Він і зараз є!

         Із тієї пори, як Сергій востаннє бачив Макса разом з Кирилом, пройшло цілих вісім років, але Безсмертний досі так і не написав жодного слова. Що ж робити? Треба нарешті виправдати сподівання Макса, бо що він йому скаже при особистій зустрічі яка рано чи пізно відбудеться. От сьогодні, він встане й розпочне свою працю щоб розповісти людям неймовірну історію,  далекоглядно замаскувавши її під художній твір, бо, хто повірить йому що таке можливе у наш час, та й не у наш час, теж. Іноді, справжні події, доцільніше описувати як вигадку, щоб не стати об’єктом нападу вчених мужів які категорично заявлять що вони неможливі, як колись були неможливі інтернет, радіо та телебачення, як неможливим був політ на місяць описаний Жулем Верном.