Божена

8.

З провізією та іншими необхідностями у блукачів ніколи не було проблем. Люди шанували мисливців на нечисть і коли захисник з’являвся у поселенні, вважали своїм обов’язком гостинно прийняти гостя. Таким чином народ дякував за спокійне безпечне життя. 

Бажання віддячити Яр розумів, та своїм привілеєм не зловживав і заходив лише до заможних родин. Якщо до нього підходила бідна вдова чи старенька у пошарпаній сорочці, він щиро дякував і знаходив потрібні слова аби відмовитися не образивши доброї душі. 

Оскільки завдяки Броку у нас скінчилися харчі, було вирішено, що блукач повернеться до Свистгору і трішки запасеться, а решту будемо впольовувати. 

- Дорогою сюди я, здається, бачив старий закинутий млин, то ж ви утрьох пересидите там допоки я не повернуся. – скомандував Яр.  

Старий млин стояв у трьох верстах від Свистгора. Під'їхавши до споруди стало зрозуміло, що зблизька вона виглядає ще жахливіше ніж здалеку. Схоже його занедбали ще далеко до народження Любомира. Будівля була вкрай зруйнована вітрами та дощами, і якби не майже згнивше водяне колесо, то було б і не зрозуміло, що за призначення ніс цей мотлох раніше. 

Обережно переступивши через поріг, і зайшовши в середину, я подумки підмітила, що це можна було зробити і в будь-якому іншому місці через величезні диромахи у стіні, але звичка є звичка – посміхнулася я. 

Майже вся підлога була вкрита хаотично розкиданими дошками, що падали зі стін та стелі, якісь лежали, якісь загрозливо стирчали, якісь просто звисали зі стріхи. 

- Мдаа... – почула я протяжних голос позаду себе і від несподіванки хитнулася на уламку. Міцні чоловічі руки різко схопили і поставили мене на місце. – Напевне краще чекайте мене на вулиці, ця схованка виявилася ненадійною. – промовив блукач і, взявши мене під лікоть, вивів на вулицю. 

Таке нахабне втручання у мої дії ніскілечки мене не образило. Здається, ці мимовільні дотики були мені навіть приємні.  

Блукач, не витрачаючи даремно часу, одразу поїхав за провізією. Ми ж залишилися у нудному очікуванні.  

Млада мирно сиділа у високій траві і плела віночок. Схоже навіть у такій ситуації їй все одно хочеться себе хоч якось прикрасити. Я захоплювалася її жіночністю. Так, вона від природи була вродливою, але разом з тим і уміла правильно себе подати, справити ще більше враження.  

Мені інколи було шкода, що я не така. Ні, я не заздрила вроді, я заздрила здатності бути жіночною. Мені чомусь ніколи не хотілося якось по особливому приводити до ладу волосся, вплітати яскраву стрічку чи вигадувати якість дрібні хитрості у покращені кольору щічок. Я вважаю себе доволі симпатичною але ось такі невластиві мені дрібнички все ж не завадили б. 

Під впливом таких думок я вже збиралася приєднатися до Млади, коли раптом мою увагу привабив шурхіт. 

Це Любомир, взявши довгу палицю, бився з кущем відпрацьовуючи прийом, якого зранку його навчив Блукач. 

Це наштовхнуло мене на іншу думку. Я згадала весь той жах, що ми пережили раннім ранком. Той страх від нападу злочинця Брога, ту безпомічність... Він міг зробити з нами все що завгодно, навіть убити. І я твердо вирішила - більше не хочу бути беззахисною! Я буду тренуватися! 

Тому взявши гілку з дерева, що дещо поступалася по силі та міцності палиці Любомира, я вступила у бій. Хлопець дуже зрадів такій компанії, адже кущ виявився не дуже гарним супротивником оскільки його дії були вкрай передбачувані – він завжди стояв на місці і лиш незадоволено шурхотів листям. 
Хлопець з запалом ринувся у наступ. Та на превеликий жаль, я доволі швидко втомилася і плюхнулася у траву біля Млади відпочити. 

- Благаю про пощаду, о мій відважний учень блукача!

Знесилено заплющила очі і почала слухати свій поривчастий подих. «Слабачка" – подумала я – «але нічого, це лиш початок. Я зможу!» 

Любомир же невтомно жадав пригод. В силу своєї дитячої цікавості та самовпевненості від того, що він тепер учень Блукача, пішов досліджувати млин.  

Хлопець просив щоб я залізла на жорновий вал млина і була ніби принцеса у башті, а він, будучи безстрашним лицарем, зайде у замок і врятує мене. Та мені ця ідея якось не сильно імпонувала, то ж лицар вирушив сам. І судячи з галасу, що долунав, наш безстрашний Любомир отримував перемогу над дошками-драконами. 

- Ідіть подивіться! – вигукнув хлопець, розсіюючи солодку дрімоту що поступово мене огортала – Тут виявляється скрізь розкидані кістки та зброя.  

І не встигла я остаточно підвестися як від млина почувся скрегочущий звук тріскання дощок і гупіт ніби щось провалилося. 

Забігши у середину ми з Младою побачили Любомира, що відчайдушно відбивався від утопленика. 

Хоч млин і був занедбаний та ставок, на якому він перебував, до кінця не висох, а сховавшись за очеретом, продовжував бути домівкою для риб, комах та нашого нападника. Схоже він пробрався під підлогою і тепер намагався затягнути свою жертву до води. 

Навкруги під уламками дійсно де-не-де виднілася хаотично розкидана зброя.   Я схопила перше, що попалося мені під руку і стрибнути донизу у дірку. Це виявився коротенький кинджал. 

Утопленик вже дотягнув малого до водяного колеса і здавалося вони ось-ось шубовснуть у воду. Млада схопила хлопця за руки і тягнула на себе, а я з усьою люттю пронизувала мертве тіло нечисті кинджалом. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше