Божественна трагедія

Епілог

Епілог

 

Ну ось настав і час прощатись,

Божественну трагедію скінчить.

Я дуже радий, що ти зміг дістатись

Мого пізнання довгих верховіть,

Зумів драбиною прозріння вверх піднятись

І з гуркотом із неї не упав униз.

Я все молю й безмежно сподіваюсь,

Що ти засвоїв не один урок.

Від цього у душі тепер я добре почуваюсь,

І радості всередині тече стрімкіш струмок.

Я віру маю досі в те, −

Гадаю, й ти також зі мною, −

Що кожен зможе віднайти свободу

І вільним встрінеться з Творцем.

Впаде прогнила вавилонська вежа,

Засяють в небі ліхтарі.

І згасне вогняна пожежа,

Ми дати відсіч зможемо стіні.

Вовки припинять вити у степу,

Мустанги у собі не будуть вже рабами.

Стерв’ятники діждуться власного бенкету,

А не влаштованого хижаками.

Хамелеони не розчиняться в юрбі,

Актори маски познімають.

Самотні вершники не згинуть у журбі,

А судді на підсудних лаву сядуть.

Небесний дзвін всім вчасно пролунає,

І плани будуть виконані в строк.

Шлях Вагнера з нас кожен подолає,

Успішним учнем до кінця дійде

І скине з себе терновий вінок.

Буремні хвилі заспокояться умить,

Бажань затьмарених вгамується вогонь.

Зневірені віднайдуть віри нить,

Закуті Прометеї не знатимуть неволь.

Падіння валькірій стане злетом,

І велетні знов житимуть людьми.

Гудіні люди не здивують нас розкритим вже секретом,

Ікари в небо здіймуться із новими крильми.

І їм ніхто ніколи не завадить,

І більш не вмиються вони слізьми.

Життєвий голод назавжди втамуємо,

Любов’ю самотність переможемо.

Середньовічні замки у собі зруйнуємо,

Дорогу щастя на Олімпі ми проложимо.

Підемо прямо, вперед

І не засидимось на місці.

Через віки промчимося зі швидкістю торпед,

З листом надій почуємо приємні вісті.

Рафлезії трояндами запахнуть,

І серце з розумом припинить боротьбу.

Нам буде сонце сяяти прекрасне,

А ситий світ навіки вилетить в трубу.

Всі проповідники не будуть лихословить

І прокажених визнають святими.

З людців всесильних кожен себе вгробить

І в іншим втрапить вириті могили.

Падуть всі вежі-близнюки −

Індивідуальними ж постануть.

І переважать в сторону добра стійкі ваги,

Далекі ж маяки промінням мальви поруч все одно досягнуть.

Життя на Марсі квітами заквітне,

Не буде більше на Юпітері ніяких бур.

На сонці темні плями стануть непомітні,

Із каменів байдужості завалиться великий мур.

Бік Місяця зворотній кожен взріти зможе,

Важкі часи урешті-решт минуть.

Космічний пил на Всесвіт буде схожий,

І світу важелі всіх ницих королів зметуть.

Ми, а не хтось, осягнемо свої гріхи

І будемо світлими месіями.

Вуалі темні скинемо пихи,

На небосхилі запалаємо сузір’ями.

Я сподіваюся, що буде все гаразд

Й пробудяться нарешті люди,

Страждань і тьми полишать свій баласт

І полум’ям добра горітимуть усюди.

 Пора скінчити цю складну баладу,

Вже час іти, назад немає вороття.

Нехай це був кінець, але хіба ж він не початок

Нового й кращого пробудження-життя?



Крістіан Ант

Відредаговано: 23.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись