2 Сорока на хвості принесла

Будильник, безжальна скотина, задзвонив рівно о шостій. Це мав бути один з тих днів, коли Яна намагалася почати нове життя з ранкової пробіжки, контрастного душу та зеленого смузі з селерою, шпинатом та огірком.

Але судячи з того в якому вона була стані, це могла бути лише прогулянка, і то, скоріше рачки до кухні і назад.  

Спочатку дзеленчання будильника вона намагалася ігнорувати. Совалася на ліжку і куталася у ковдру так, щоб хоч трохи приглушити набридливий звук. Але врешті їй все-таки довелося простягнути руку з-під теплої ковдри щоб вимкнути цей пекельний винахід людства.

«Кати його винайшли! Ніхто інший! Душогуби!»

Яна сіла на ліжку. Почувалася вона не так як після похмілля. Хоча справжнє похмілля у неї було напевно двічі за все життя.

«Хай це буде грип», - подумки благала вона вищі сили.

На лекції йти зовсім не хотілося. Не хотілося бачити Мірабеллу, а особливо Анатолія. Їй було дуже соромно і за ніч сором наче розповзся по її тілу наче липкий слиз.

«Цікаво, чи повірить він мені, якщо я скажу, що насправді я зовсім не така. Я чудова, творча, а головне -  твереза людина, яка застрягла в цій незграбній оболонці?»

На старому градуснику ртутний стовпчик впевнено піднявся до помітки 38,5. З полегшенням Яна впала на подушку і відключилася ще на кілька годин.

Наступного разу Яна прокинулася від того, що її обличчя лоскотало осіннє сонячне проміння. Почувалася вона трохи краще, але від високої температури боліло усе тіло.

Аптечка, яку вона тримала на всяк випадок в шухляді біля ліжка, виявилася майже порожньою.

«Цікаво, а грип можна вилікувати за допомогою зеленки та пачки нестерильної вати? Може варто загуглити?».

З великим зусиллям Яна підвелася з ліжка і натягнула на себе перші ліпші спортивки задом наперед.

«Ай байдуже!»

 В гаманці теж було майже порожньо, але на кілька пакетиків колдрексу мало б вистачити.

Натягнувши свою улюблену шапку майже на очі, Яна не поспішаючи вийшла з дому. Від сліпучого сонячного проміння розколювалася голова.

Яна була частим гостем у маленькій непримітній аптеці, яка розташувалася між «Шаурмою» та «Суші з собою». Зрозуміло, що покупців там ніколи не бракувало.

Після захоплюючого аптечного шопінгу, Яна хотіла якнайшвидше повернутися у свою нірку і не вилазити з неї ще дуже-дуже довго. І вона була вже майже вдома, але раптом посеред вулиці вона побачила Мірабеллу. За секунду її хворий і стомлений мозок зреагував і Яна хотіла сховатися за іржавою ринвою, стрибнути у кущі, забігти в сусідній підїзд…

«Невже я хочу сховатися від власної подруги? Йди як нормальна людна і привітайся. Запитай як справи.» Але ноги не рухалися. Тільки не сьогодні.

 Від кіоску з продуктами до під’їзду перебігла дорогу розкішна леді, одягнена у махровий рожевий халат, прикривши нерозчесані пасма великим капюшоном, і домашні рожеві махрові капці. Вона спритно та граційно стрибала через калюжки і притискала до грудей велику пляшку пива і сигарети. Набір першої необхідності для .

«Справжня махрова принцеса», - подумала Яна тихо хихикнувши. Довелося трохи сповільнити ходу і дати Мірі зайти до під’їзду першою, щоб не зустрітися з нею сьогодні. А від однієї думки про пиво почало нудити.

 Жменя пігулок і гарячий чай привели трохи до тями. Яна раділа тим дням, коли можна було залишитися самій і нікуди не виходити з дому. Як би дивно це не звучало, але хворіти вона любила.

Яна дістала з під свого ліжка велику картону коробку вимащену фарбами усіх кольорів та відтінків. Вона розмалювала її того дня, коли після чергового відео на ютубі в ній прокинувся справжній Моне. Правда через пів години Моне не витримав тієї мазанини і вмер. І тепер в цій, частково геніально розмальованій коробці з під зимових чобіт зберігалися найбільші скарби, які Яна коли небуть мала – і не важко здогадатися, що це були фарби. Колекція збиралася довгі роки. Тут були дорогі масляні фарби, акрил, акварель, гуаш. Все чого душа забажає. І ніхто ніколи не заглядав до цієї дорогоцінної коробки крім її власниці.

Хоча ні.  Одного разу вона мала необережність показати свої малюнки Мірабеллі, але та не оцінила таланту подруги, і сказала, що краще відкласти цю безглузду мазанину і  зайнятися налагодженням свого особистого життя. Яна не видала свого розчарування і віджартувалася, а Міра продовжила розповідати усі подробиці про побачення з своїм черговим хлопцем — Борисом.

Розклавши фарби, на які вона витратила не одну стипендію, вона вмостилася просто на підлозі, дістала з папки свій незавершений малюнок. Це була дівчина з високою зачіскою у пишній червоній сукні з глибоким вирізом на спині. На цей малюнок її надихнуло фото із журналу Вог. Журнал був їй зовсім не по кишені, тому на полиці, серед різноманіття інших попсових журналів виднілося лише кілька старих випусків, які були придбані майже за безцінь в інтернеті.

Як тільки вона торкнулася пензлем до складок червоної сукні і приготувалася зануритися у вир фантазій — задзвонив телефон. Це був Анатолій. На екрані з’явилося їхнє спільне фото  на фоні яскравої каруселі з парку атракціонів. Це фото змусило її почуватися ще гірше. Як же не хотілося з ним зараз розмовляти, але й ігнорувати цього хлопця вона теж не могла.