БожевІльна

5. Вітер змін

        Життя Яни змінилося на «до» і «після» з того дня, коли вона випадково завітала на лекції по веб-дизайну.

        Міра, дізнавшись про нове захоплення подруги лише закотила очі. Мати досі з нею не розмовляла, то ж марно було сподіватися на якусь підтримку.

«Алло! Твоя дитина прагне до знань! Пишайся нею!»

        Хоча в групі вона була справжнісіньким лузером, але десь в глибині душі  з’явилося приємне відчуття, що життя почало налагоджуватися. Можливо це через те, що тепер у неї було дуже мало вільного часу, який вона зазвичай використовувала для витріщання в стелю, постійних страждань, ниття і скиглення. Тепер її очі постійно дивилися в ноутбук, де б вона не була, а мозок намагався зрозуміти цю загадкову науку. Навіть окуляри довелося купити. Міра вкотре закочувала очі, а Яна вкотре спрямовувала зосереджений погляд в екран.

        Час промайнув непомітно і місто охопив казковий передноворічний настрій. Життя вирувало. Сотні справ потрібно було завершити до кінця року. А на наступний рік плани були грандіозні.

        Яна розпрощалася зі своєю депресією, тому що у неї просто не було часу на поганий настрій. З Толею вони наче налагодили дружні стосунки. Ну врешті-решт він не виходив з кімнати коли туди заходила Яна і це вже був справжній прогрес.

Вперше за всі роки міцної дружби двох подруг, по справжньому страждала Міра. Її мрія про те, як вони разом будуть сидіти у декреті і тонути в мамських справах, посипалися як картковий будинок під час урагану. За будь якої нагоди вона намагалася налагодити стосунки Яни і Анатолія. Вона придумувала різні ситуації, де вони залишалися на самоті у найромантичніших, на думку Міри, місцях - в маршрутках, на зупинках, в під’їздах. Вона навіть змушувала Яну ревнувати, знайомлячи Толю з красивими дівчатами. Та нічого не діяло і це її просто виснажувало.

Новий рік наближався. І наближалася та мить, про яку Міра мріяла все своє життя. Так, притиснувши Анжелу до прилавку в ювелірному і пригрозивши гострою брошкою, вона випитала, що Боря планує зробити їй пропозицію саме у  Новорічну ніч. І потім ще з пів години пищала, бо не могла повірити в те, як це романтично і що все це відбувається саме з нею.

 

Яна щойно витратила всю свою стипендію на новорічний шопінг. Пакети ледь вдавалося втримати в руках і вона почувалася справжньою Керрі Бретшоу, хоча покупки робила не в бутіку Шанель, а на місцевому ринку. Але настрій був в неї пречудовий.  Мороз і сніг, який нещадно заліплював обличчя, змусив її пришвидшити ходу. І вже біля входу у підземку вона раптом помітила машину Бориса, припарковану біля узбіччя.

«Ура! Як же мені пощастило. Напевно Боря з Мірою теж на новорічному шопінгу. Ну в них напевно справ накопилося, адже заручини незабаром. Цікаво, а Боря готує їй ще якийсь подарунок, окрім обручки?»

        На мить Яна пошкодувала, що зараз не має людини з якою можна розділити святкові радощі. Навіть сльоза забриніла. Але вона швидко взяла себе в руки і з думкою, про те, що вона не вріже дуба від морозу - побігла в напрямку машини. Міра ніколи не відмовить підвести свою бідолашну задублу подругу.

«О, вони ще й цілуються. Голубки!» - Засміялася Яна і швидко заскочила на заднє сидіння. Повні пакети всякої всячини ледь помістилися на задньому сидінні.

 - Привіт, як справи?! Ви теж в новорічній гарячці? Чур, в мої пакети не підглядати, там ваші подарууу…

Її очі округлилися, а обличчя витягнулося в здивуванні. На передньому сидінні був Боря і… точно не Міра. Обоє заніміли від жаху. Напевно через те, що обоє знали, хто така Мірабелла і вже подумки призначили собі день страти.

Кілька секунд німої тиші. Яна мовчки вискочила з машини, наче та була охоплена полум’ям, а Боря натиснув на газ, аж зашкварчало, і машина за секунду зникла за найближчим поворотом.

        Яна залишилася стояти на тротуарі. Деякі пакети впали на брудний затоптаний сніг. Раптом стало спекотно. Шерстяний шарф душив наче удав. В голові лунала одна-єдина фраза, наче на повторі: «Що робити, що робити, що робити???»

Всі друзі зібралися у квартирі Міри. Вона з виглядом світської дами, яка влаштувала пишний прийом, ходила між людей пропонуючи їм випити і намагалася всіх розважити. Але насправді вона неабияк нервувала. Її долоні пітніли від згадки про Борю. Вже кілька тижнів вона перед дзеркалом репетирувала здивування, сльози радості, і те як вони поцілуються, а всі навколо будуть аплодувати.

— Можна мені келих? – голос Яни спустив Міру на землю.

— Не думаю! – відповіла вона відсовуючи у бік тацю з келихами дешевого шампанського, - ти не заслужила шампанського. Поглянь на Толю!, - Міра кивнула у бік, де стояв Толя.

Він тримав у руках склянку з пивом і сміявся із жахливих жартів, які на ходу вигадував Боря. Але навіть гучний сміх не міх приховати його пригніченого настрою.

— Як ти могла покинути цього бідолашного хлопця!

— Слухай, це вже зайшло надто далеко, - Яна підійшла до Міри впритул, глянула їй в очі і тихо, але впевнено промовила, - я не збираюся виходити заміж за хлопця якого насправді не кохаю… Це не чесно… Як по відношенню до мене, так і до нього. Я не хотіла його ображати. Мені теж зараз не легко.

— Ну знаєш… - Міра зробила коротку паузу і роздратовано відпила шампанського, ще й мало не вдавилася, - я стільки зусиль приклала для того, щоб ви зустрічалися, а у  найвідповідальніший момент ти просто задалася?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше