Божевільна. Моя.

Глава 1

Божевільна. Моя.

Повна анотація: 

Аня: Я мала статус, багатих батьків, гроші, а потім втратила усе. Життя нахабно жбурнуло мені в обличчя жахливу реальність, де я стала порожнім місцем. Довелося влаштуватися на роботу, і до мого роздратування, там я зустріла чоловіка, якому відмовила три роки тому. Тепер він бажає мені помститися за образу. І немов мало, я раз за разом зіштовхуюся з братом нової сусідки, від якого мене  нудить. Та й він явно терпіти мене не може, насміхається й постійно називає Божевільною. Між нами війна, і я не збираюся програвати. Більше ні. Досить вважати себе жалюгідною та ненавидіти за невдачі, потрібно йти вперед. Та чи вийде, коли один чоловік вимагає провести з ним три дні, а інший псує моє життя?

Стас: Вона з'явилася у моєму житті божевільним вихором гніву та образи на весь світ. Дівчина, гостра на язик, зухвала, вперта, зовсім не ніжна, від якої мені зносить дах. Образила мою сестру,  демонструвала, що вона королева, а всі інші ніхто. Та я знаю як такій Божевільній закрити рота й провчити її. Між нами війна, і я переможу.

Глава 1

Аня

Він стоїть на одному коліні. Його права рука простягнута вперед, до мене, а в долонях хлопець стискає коробочку з обручкою. Гарною, з величезним діамантом. Прекраснішою за його руки, за його обличчя, за все у ньому. 

Закушую нижню губу й лукаво усміхаюся. Спираюся на цегляну білу стіну, радіючи, що батьків немає вдома. Навряд би вони тішилися тому, що відбудеться далі. Врешті, саме їх вина, що цей хлопець зараз стоїть на одному коліні. Їх вина, що мені смішно. Тому що я ніколи не стану його дружиною. Ніколи не буду цілувати його. З ним усе — ніколи. Чому? Все просто: цей хлопець — син маминих і татових друзів. Цей хлопець — такий же багатий, як і я. І попри його гроші він все одно нікчемний. 

Ну як мені, вісімнадцятирічній дівчині, пояснити батькам, що я не збираюся виходити за нього заміж, ні зараз, ні через п'ять років? Як пояснити, що така, як я — ніколи не зв'яже власне життя з чоловіком вагою у сто кілограмів, а може й більше? Ви бачили мультфільм красуня і чудовисько? Так ось — я красуня. Я доглядаю за собою, розвиваюся, намагаюся дізнаватися нове. Моя зовнішність це мій прохід у світ моди, втім, як і гроші батьків. Моя зовнішність вікно у цей світ, де я сама встану на ноги. Розум теж, та він мало кого цікавить, коли твоє личко настільки гарне. І це не проста пихатість. До моїх ніг впав не один чоловік, від малого до великого. Тож після такого різномаїття, я повинна вийти заміж за ось це? Ну ні, дякую.

— Аня, ти вийдеш за мене? 

Хмикаю. Проводжу долонями по своїх стегнах та ховаю усмішку. Не настільки я монстр, як ви встигли подумати. Зазираю у єдине гарне місце хлопця навпроти — блакитні очі — й відповідаю:

— Ні. Вибач, Артеме, та моя відповідь така.

Він знічується. Поправляє темно-каштановий чуб й зі щенячим поглядом зазирає в мої очі. 

— Чому? 

Замислююся. Торкаюся нюдовим нігтиком червоних губ.

— Ми не пара. У нас різні погляди на життя. — Нахиляюся до нього, впираючись руками вище колін. — Я апріорі не збираюся заміж. Не хочу, щоб за мене вирішували.

— Але…— він встає, ховає  обручку у кишеню джинсів, й намагається взяти мене за руку. — Мої та твої батьки…

— Забудь! — відмахуюся. — Знайди собі таку ж, як ти. Знайди собі стокілограмову дівчину й проводь ночі у крихтах від бургерів. — Висмикую свої пальці, котрі все ж опинилися у його теплих руках.

Блакитні очі звужуються від образи. Все емоції Артема на обличчі. Він взагалі не вміє приховувати їх. 

— Ніхто б не вирішував за тебе. І щастя не криється у вазі партнера. 

— Артеме, — холодно відрізаю, — ми різні. Мене цікавить свобода, самостійність та розвиток. Тебе — бургери. Тому…— стенаю плечима. Не бачу сенсу продовжувати.

Хлопець встає з коліна та задкує. Злість торкається його губ, викривлює їх у гримасі болю.

— Ти подобалася мені, Аня, — викарбовує. — Саме тими якостями, про які кажеш. Але ти не самостійна. Ти робиш все це на гроші батьків. Між нами різниця лише у фігурі.

— Слухай, — буркаю роздратовано, — якби ти любив себе так, як люблю себе я, ти б мав інший вигляд. І одягався б теж інакше. Змінишся, тоді приходь, може тоді ми проведемо якийсь час разом. Звісно, якщо зможеш вразити мене.

З цими словами я відкриваю вхідні двері й спостерігаю за тим, як Артем йде геть, знітившись та опустивши плечі. Помічаю, як лишає каблучку на сходах, а потім спостерігаю за тим, як його старе авто зникає за парканом. Батьки казали, що він не витрачає гроші своєї сім'ї, намагається заробити сам, та це мене мало вражає, адже судячи з машини — вдається погано. 

 

Три роки потому

Дзеркало демонструє мені прекрасні синці під очима. Пройшов лише рік після смерті батьків та повного банкрутства їх компанії під моїм керівництвом. Рік з миті, котра стала початком кінця. Триста шістдесят п'ять клятих днів, за які я зрозуміла — я ніщо. Я не варта і краплі власних слів, котрими кидалася. Я не розумна, не ерудована, і…більше не багата. Я не вмію у своєму житті нічого окрім догляду за собою. Не вмію жити. Не вмію виживати. Мене не вчили як потрібно проживати нікчемне життя. Мене не попереджали, що одного разу мій дім зникне, а я залишуся практично на вулиці. Не попереджали, що дівчині складно знайти нормальну роботу. Ніхто не сказав, що нормальної роботи взагалі не існує. Що колеги по роботі, коли ти не багата, не будуть стелитися перед тобою м'якою ковдрочкою. Ніхто не сказав, що коли ти не багата, але все одно гарна, то чоловіки вважають, що можуть затягнути у ліжко після вечері у ресторані. 

Раніше мене цінили. Раніше ніхто не мав стільки сміливості, щоб лапати після ресторану. Ніхто не пропонував секс за гроші, натякаючи, що більшого не досягти.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше