Розділ 1

***

Я сидів у себе в кімнаті, шукаючи в альбомі свої старі фотографії. Не знаю чому, але я часто старався приховати свій сумний настрій своїми смішними дитячими фотографіями. Надворі був дощ. Все таке сіре, що й не дивно, що у мене був такий настрій. Але щось відірвало мене від альбома. Якась мелодія. Десь дзвонив телефон, це я точно знав...

Вставши з ліжка, я підійшов до свого стола. Зрозумівши, що звук іде з моєї кімнати, я почав шукати телефон. Знайшовся він швидко. Я згадав, як кинув його зі злості до своєї шухляди в столі. Тоді мене дуже розізлили батьки, які хотіли, щоб я пішов надвір погуляти з друзями. Проте друзів я не мав. Був один–Рон, проте його другом я не міг назвати. Все, що нас пов'язувало, це наша з ним презентація по біології. Нас ще з початку року поставили в пару, щоб коли треба буде зробити якусь презентацію, ми були напоготові. Але то зараз не в тему. Мені хтось дзвонив. І це був дід. Я не знав, що він хоче, тому натиснув "Відповісти", проте з тону його голосу зразу ж пожалів про це. Але було пізно: 

—Джейку, Джейку, ти вдома?,–питав дідусь якось налякано, чи що.

—Так, дідусю.А що? Щось потрібно?

—Ні... Тобто так. Приїдь до мене швидко. Тоді все розкажу,–сказав він.

–Зараз? Але ж там дощ.

–Це терміново!!!

—Нуу....Ок, буду за 20...

Він відключився. Я обійшов всю кімнату шукаючи свій плащ від дощу. Знайшовши, я вибіг в коридор. Вдягнувши весь одяг, який потрібно, щоб не змокнути, я взяв ключі і вийшов в наш гараж, де стояла машина моїх батьків. Права я мав, і возити її я теж вмів. На мої постійні прохання, мати свою машину, батьки не звертали уваги. Тож потрібно було задовольнитися цим. 

Я сів в машину і поїхав по маленькій вуличці до дідуся. Він жив в 10 хвилинах їзди від нас. Я міг би пройтися, проте точно не сьогодні. Під час такої зливи взагалі не хочеться виходити з дому, не кажучи вже про те щоб іти пішки. Дивно, що я взагалі згодився поїхати. Я думав не їхати, але щось в моєму розумі сказало, що це було терміново. Дід був наляканий—це я точно знав...

Під'їхавши до його будинку, я зупинився. Дід жив сам, моя бабуся загинула кілька років назад. Тому він часто втрачав свій розум.Вийшовши з машини, і перевівши дух, я зайшов....