— Можеш не перейматись я доведу тебе до аудиторії. Можеш сказати свою страхітливу фамілію.-з сміхом сказав хлопець.
— Не скажу. Доведеш потім почуєш.
— Ти мені не довіряєш?-не вірячи в те, що проісходить спитав хлопець.
— Так не вірю, а чому я повинна довіряти хлопцю, якого знаю декілька хвилин? Це безглуздо.-сказала впевненим тоном Нора.
— Незнайомий?
— Так, незнайомий. Я тільки но зараз з тобою познайомилась.
— А чому ти переіхала сюди? Де раніше жила?
— Переїхала сюди тому,що обожнюю природу. Ащо таке?-спитала дівчина.
— Цікаво стало.-усміхнувшись сказав Кріс.
— Розкажи тепер ти,щось про себе.
— Я Кріс мені 19 років, переїхав сюди місяців п‘ять тому, учусь тут.
— А де ти жив раніше чому переїхав? -спитала Елеонора.
— В Нью-Йорке, переїхав тому, що захотів спокійно пожити.-літаючи в думках сказав Кріс.-А ось і аудиторія номер тринадцять, уважно тебе слухаю.
— Я Марченко Елеонора Артуріївна.
Елеонора стояла і спостерігала за реакцією хлопця, як і у інших його обличчя змінилось, але не на страх, а на здивування і надію.
— Де ти живеш?-спитав хлопець.
— А навіщо тобі така інформація?
— Хотів заїхати за тобою.
— Навіщо?-ще раз перепитала дівчина бажаючи отримати відповідь на своє запитання.
— Прогулятись хотів з тобою. Елеонора Артуріївна ви проти цього?-спитав Кріс із якоюсь страно-привабливою іскрою в очах.
— Ні, я согласна погуляти з вами Кріс батькович. Я живу в лісі Хайдонг в помісті Марченків. -сказала з усмішкою Елеонора.
— Добре я заїду за тобою в п‘ять годин будь готова. А тепер вибачаюсь, але мені потрібно іти.До зустрічі Марченко Елеонора Артуріївна.-сказав хлопець після чого розвернувшись пішов.
Елеонорі сподобався Кріс, він був не тільки привабливий, але й цікавий, а таких хлопців зараз важко знайти до того ж дівчина біля нього відчула, якесь стране, але водночас цікаве відчуття, яке ще більше притягувало її до хлопця тому Елеонора вирішила дізнатись все про хлопця на прогулянці до того ж їй потрібно було завести друзів. А Кріс єдиний хто не злякався з нею піти гуляти і сам цього запропонував.