Брехня з присмаком правди. Книга друга

39

- Що сталося? - дивилася я на чоловіка, який вже завершив говорити з братом.
Ральф сумно дивився на мене, набрав у легені повітря та тільки після цього почав балакати:

- Мама не хоче робити операцію. Нікого не хоче слухати. Клаус просить, аби я приїхав та вмовив її не ризикувати своїм здоров'ям.

Я ледь помітно закотила очі. Це в стилі матері Ральфа, яка, до речі, більше чомусь любить свого меншого сина. Вона дуже дивна жінка та вірить у таємні змови та у містику. Також не визнає традиційну медицину. Досі не розумію, як вона змогла виростити двох здорових дітей.

- Так, тоді їдь, бо це не жарти, - сказала я. - Вона тільки тебе послухає.

- На жаль, так, - відповів чоловік. - Однак це мене дістало. Її лікування коштує мені нервів.

- Я тебе розумію, проте треба.

- Так, але її впертість інколи дуже сильно псує мені плани.

- Спробуй тоді поговорити з нею по телефону, - запропонувала я, розуміючи, що це доволі погана ідея.

- Від такого буде результату на дві хвилини. Ти сама це добре знаєш.

- Тоді замовляй квиток та негайно лети додому, бо це не діло.

- Так, - пробурмотів чоловік.

Ральф став оформлювати білети до Німеччини. Тим часом я пішла на кухню, де зібрала весь посуд та стала його мити. Я робила це дуже ретельно та довго. Мені не кортіло повертатися до спальні, де Лауда знову захоче ігор.
Коли остання тарілка сіяла від чистоти, то рудий зайшов на кухню та сказав:

- Літак завтра о десятій годині ранку.

- Добре, тобі допомогти зібрати валізу?

- Ні, я сам, але поки мене не буде, то деякі справи будуть на тобі.

- Гаразд, без проблем. Головне, щоб з матір'ю все було гаразд.

- Так, - погодився він.

Він пішов назад до кімнати, а я поставила чайник. Мені дуже сильно закортіло кави. Поки вода закипала, то я думала про від'їзд чоловіка. Я гадала, що це добре. Деякий час на відстані піде нам на користь. Гадаю, що за цей період ми встигнемо засумувати один за одним та трішки розвіятися. Звісно ці слова більшою мірою стосувалися мене, не Ральфа. Однак інколи подружжю варто відпочивати один від одного та трішки побути наодинці, щоб зрозуміти цінність людини, яка знаходиться поряд.

Невдовзі я залила змелені кавові зерна окропом та стала ловити запах цього напою, який заповнював мої легені. Мій язик вловлював гіркоту в чашці, а вуха чули шум у кімнаті. Лауда пакував валізу, а я сиділа тут. Чомусь мозок знову став згадувати Маланюка. Він стояв перед моїми очима та повторював ті самі слова:

- Ти станеш моєю...

Мені жадалося, щоб це стало реальністю. Я дуже хотіла підкоритися йому та розчинятися в ньому....

- Ліно?

Це був Ральф. Він зиркав на мене, а я у той час тримала в руках гарячу чашку та не відчувала, як вона пекла руки.

- Що? - зиркнула я на нього та моментально поставила напій на стіл.

- З тобою щось коїться погане?

- Ні, - різко роздалися заперечення. - Я просто сонна.

- Зрозуміло, - ніби повірив він мені та продовжив: - Мені страшно тебе залишати одну. Всередині стоїть сильне занепокоєння.

- Не переймайся, все добре, - усміхнулася я.

- Хочу вірити в це,- сів він за стіл.

- У тебе є якісь сумніви?

- Трішки, але це, мабуть, через нерви.

- Так, ти просто дуже сильно переживаєш, - намагалася я заспокоїти свого чоловіка.

- Мабуть, ти маєш рацію, - погодився Лауда.

Весь вечір ми майже не говорили. Ми зробили чай та спокійно дивилися фільм. Ральф мав доволі засмучений вигляд, а перед сном він почав мені розповідати, які обов'язки на декілька днів мають впасти на мої плечі.

Я слухала чоловіка дуже уважно, бо не хотіла щось зробити не так, а потім мати проблеми. Краще десять разів перепитати, а ніж зробити помилку. Щодо занепокоєння Лауди, то я також його відчувала. Наче в наступні декілька днів має статися щось дуже лихе. Однак що саме? Невідомо...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше