50

Цю ніч ми провели разом. Ніколи б у житті не подумала, що вечір цієї п'ятниці закінчиться примиренням з Євгенієм. Частково я була щаслива, але одночасно дуже сильно засмучена.

Моєю основною причиною був Ральф. Як я маю йому сказати, що більше не можу бути з ним? Які мені варто підібрати слова, аби не образити його? Я не знала, що робити. Все якось дуже заплутано та взагалі...

- Чому не спиш? - запитав мене Євгеній, помітивши, що мої очі були відкриті та дивилися на стелю.

- Та щось заснути не можу, - відповіла я, відчуваючи його тепло. Маланюк обіймав мене немов якусь м'яку іграшку.

- Чого?

- Хочеш правду? - перевела я свої очі на нього.

- Не проти послухати. Навіть цікаво...

- Я відчуваю себе повією, - зізналася я.

- Чому? - запитав очевидні речі Маланюк.

- Ти такий дивний...

- У чому це проявляється? - усміхнувся він.

- Я зраджую своєму чоловіку.

- І що?

- Ти дійсно не з цієї планети...

- Ліно, ми з тобою наче обговорили це питання. Навіщо ти знову його підіймаєш?

Я заплющила очі. Всередині розуміла, що дарма стала бовкати про це, однак це правда. Чи варто було говорити йому чергову брехню та приховати істину? Господи, я не розумію цей світ! Як тільки кажеш неправду, то одразу стаєш поганим, а як починаєш бути чесним та щирим, то взагалі атас...

- Вибач, - сказала я йому.

- За що?

- Я хочу спати, - проігнорувала я його та намагалася обернутися до нього спиною, але він не дав цього мені зробити. Стиснув у своїх обіймах ще сильніше.

- Ти від мене нікуди не дінешся, - сказав він. - Тим паче у ліжку...

- Невже?

- Так, - поцілував він мене та цим знівелював наш маленький скандал.

Після пристрасного продовження я нарешті заснула. В голові пробігалися лише слабкі думки про Ральфа.

Я надіялася, що вранці мені буде спокійніше, проте моє хвилювання лише зросло. Мені постійно вважалося, що мені написав Ральф, або що він зайде до квартири, а тут я з Маланюком лежу гола в ліжку...

Ці думки настільки були нав'язливими, що важко було передати... Однак я вирішила їх приховати. Мені не хотілося показувати свою тривогу перед Євгенієм, який спокійно спав біля мене.

Попри нервів я відчувала також щастя. Біля мене лежала людина, яку я так хотіла... Але слова Аліни про маніпуляцію? Чи вона просто мені заздрила та так говорила? Стоп! Такого не може бути. Вона не знає мене, Ральфа та Євгенія... Хоча... Ні! Ліно, то абсолютна брехня!

Я намагалася тихо встати з ліжка, щоб не розбудити Маланюка, але не доля. Тільки мої м'язи зробили маленькі рухи, як його сірі очі відкрилися, та він одразу глянув на мене та своїми руками притягнув до себе.

- Ти куди?

- Хотіла сніданок приготувати.

- А повалятися?

- Це не обов'язково, - намагалася я звільнитися з його обіймів, однак мої спроби завершилися повним провалом. Ми ніжилися з Євгенієм ледь не до дванадцятої години дня...