52

Десь біля другої години дня мій телефон почав дзвонити. Я дуже боялася підійти до смартфона - в середині копошилося відчуття, що це міг бути Ральф. Однак очі побачили інше - на екрані світилося ім'я Діани. В цей момент у мене відлягло від серця. Я взяла трубку та почула сумне:

- Привіт. Як справи?

- Вітаю, наче нормально, - відповіла я, відчуваючи, що з подругою щось не так. - З тобою щось сталося?

- Ні, - сухо пролунав її голос.

- Точно? Ти впевнена?

- Я вчора в соціальних мережах бачила фото, де ти сиділа з Іриною у барі. Ви знову стали друзями?

Я зовсім забула про Діану та про те селфі, яке зробила руда, коли ми прийшли до закладу. Як же мене дратують люди, що одразу виставляють свої та чужі фото в соціальні мережі. Однак рано чи пізно вона б дізналася, що я відновила спілкування з Іриною.

- Так, ми вирішили, що варто забути про минуле та відновити нашу дружбу. Толік все одно отримав за свої дії, а тому нема чого злитися. Ми не винні, що стали жертвами такого ідіота, як мій колишній наречений.

- Не знаю, але я б ніколи не спілкувалася з жінкою, яка відбила... Одним словом ти зрозуміла, що я маю на увазі.

- Так, - пробурмотіла я.

Далі між нами запала мовчанка. Вона немов причаїлася та чекала слушного моменту, аби напасти, проте я випередила та перша заговорила.

- Ти ображаєшся на мене через те, що я знову почала спілкуватися з нею?

- Хочеш правду? - запитала вона.

- Так, - підтвердила я.

- Я дійсно засмучена тим фактом, що ти чогось почала сильно товаришувати з Іриною. Невже ти забула, скільки сліз та горя принесла тобі ця жінка?

- Діано, я все пам'ятаю, але все змінюється.

- Не все, - гримнула подруга. - Ти ж не повернулася зараз до Маланюка на його прохання, що він висловлював нещодавно?

Моя душа згорнулася у маленьку кульку та закотилася кудись далеко. Я зараз знову з Євгенієм...

- Я гадаю, що Ірина не просто так з тобою почала дружбу водити. Вона, мабуть, хоче відбити у тебе Ральфа. Звісно я розумію, що він тебе кохає безмежно, але вона ще та коза, тому будь обережною...

- Діано, дякую за пораду та застереження, але я не мала дитина, аби нічого цього не розуміти. Звісно зараз варто поводити себе обережно, але вважаю, що в Ірини нема на меті забрати у мене чоловіка. Вчора вона весь вечір розповідала, який її Павло чудовий...

- Ліно, я не маю слів, - проказала подруга.

- Що не так? - запитала я.

- Тобі без п'яти хвилин тридцять років, але досі поводишся, як підліток.

- Чому?

- А подумай.

- Не хочу, - буркнула я, бо мені вже почали набридати повчання подруги.

- Ось бачиш.

- Нічого не бачу! Я не люблю, коли люди починають говорити загадками та вивертати мені мізки!

Діана кинула трубку. Я намагалася до неї додзвонитися, але марно. Моя подруга вимкнула телефон. І вона називає мене підлітком? Жах...

Однак мені було над чим задуматися. З Іриною мені дійсно варто зараз бути вкрай обережною, адже вона бачила мене з Маланюком. Я скривилася. Стан був жахливий. Мої почуття можна було описати лише наступним реченням - усе життя геометрія, а я в ньому тупий кут.