57

Перші три секунди я не знала, що робити. Тільки ловила погляд Євгенія, який чув крик Ральфа. Було страшно піддатися на цей психологічний тиск та видати правду, проте я взяла себе в руки та почала спокійно виходити з ситуації.

- Чого ти кричиш? - запитала я спокійним голосом.

- Бо не береш телефон!

- І через це ти дереш горло? Нема чим зайнятися? Так?

Лауда замовк. Це означало, що він аналізує ситуацію, котра склалася.

- Не чую тебе, - говорила я, дивлячись в одну точку та відчуваючи, як Маланюк обіймав мене. - Ральфе?

- Я просто почав переживати, бо мені зателефонувала твоя психотерапевтка та сказала, що ти сьогодні не прийшла на сенс та не відповідаєш на дзвінки.

Мої очі закотилися вгору, а обличчя Євгенія стало виражати здивування. Він не знав, що я відвідую лікарів такого профілю.

- І тому ти кричиш, як різаний? Невже все з'ясовується криком?

- Ти не брала трубку. Я став телефонувати Діані, але вона мені повідомила, що ви не спілкувалися з суботи. Також твоя подруга розповіла, що в п'ятницю ти була в клубі з якоюсь Іриною....

По тілу пробіглася злість. Когось чекає значна прочуханка...

- Так, у п'ятницю я відпочивала з Іриною, але то був ресторан, а не клуб.

- Але чому Діана мені сказала інше?

- Бо вона не любить Ірину. Також їй заздрісно, що ми пили вино та розмовляли про свої жіночі теми, а вона сиділа вдома з обісраними пелюшками.

Ральф мовчав. Це було добре, бо значило лише одне - мій чоловік розумів, що ситуація, яка складалася є доволі комічною. Він висловив безпідставно у мою сторону незрозумілі звинувачення.

- Мені особисто не хотілося проводити вечір із Діаною, яка б розповідала мені про гази та відчуття під час вагітності. Такі розмови неприємні та дратують мене.

- Вибач, - пробурмотів Лауда.

Всередині я раділа. Тепер Ральф буде винити себе, що так вчинив. Хоча святкувати перемогу рано. Не варто забувати, що зараз мене обіймає чоловік, до якого я невдовзі піду.

- Усе добре, проте я розчарована, що ти так повівся. Невже тобі нема чим зайнятися?

- Ліно, я був не правий... Мене почали огортати погані думки, які чомусь стали говорити, що ти знайшла собі коханця...

На мить мені стало шкода мого чоловіка. Значить він відчуває, що скоро ми не будемо разом.

- Звісно я розумію, що це самонакрут, проте в останній час між нами наче кішка пробіглася. Ми перестали цілуватися, обійматися та йти на близькість. Особливо мене хвилює останнє. Хоча зрозуміло, що зараз у тій ситуації, яка є, не до цього, але...

- Що? - запитала я Ральфа, який завис на останньому слові.

- Нічого, все добре. Не зважай.

- Ок.

- Але одне хотів запитати. Ти де?

- У торговому центрі. Шукаю собі нову сукню, - відповіла я та продовжила. - Тому не чула твій дзвінок.

- Зрозуміло, - протягнув рудий. - А чому тоді не пішла до лікаря?

- Не захотіла, бо мені її сеанси здаються безглуздими. Новий одяг приносить мені більше задоволення, а ніж слова тої рудої.

- Гаразд. Ще раз вибач мені...

- Добре.

Євгеній міцно мене обіймав. Він чогось сидів засмучений. Я не стала його розпитувати чому, адже годинник на стіні говорив, що нам треба вже звільняти номер.