Брехня з присмаком правди. Книга друга

67

У очах Ральфа читалася злість, що лякала мене. Я дивилася на нього та мовчала. Хотілося втекти з цього місця кудись далеко.

- Ліно, ти довго будеш німувати?

Моя голова опустилася так, що волосся прикрило обличчя, яке палало від сорому та переляку.

- Ось чому ти так дивно себе поводила в останній час, - говорив мені чоловік. - Я вже навіть місцями починав думати, що у тебе є коханець.

Від останнього слова мене кинуло в холод. У мене дійсно був коханець, від якого зараз я вагітна. Як же зараз мені соромно перед Ральфом.

- Ліно, ти не хотіла мені говорити про це, бо боялася моєї реакції?

Я ледь помітно кивнула. З очей почали котитися сльози. Як зараз мені було погано.

- Я тебе зрозумів... Однак моє кохання до тебе велике, тому ці дві смужки не проблема. Рано чи пізно нас мало стати троє і більше...

Мої вуха не вірили словам Ральфа. Невже він після такої імпульсивної розмови з матір'ю різко змінив свою думку? Це на нього дуже не схоже. Це взагалі Лауда? Його випадково не підмінили?

- Я хочу зробити аборт, - сказала я, піднявши голову.

- Що? Ти жартуєш? - якось дуже щиро обурився він.

- Ні, нам діти зараз не треба.

- Ліно, ми не станемо вбивати нашу дитину. Звісно у нас зараз час важкий, але немовля буде не завтра і не через місяць, а десь весною.

- Так, але...

- І до цього часу ми розгребемо проблеми компанії та будемо спокійно собі жити.

Тільки не це. Чути такі слова від Ральфа було страшно. Одне діло, якби дитина дійсно була від нього, але чадо на дев'яносто відсотків від Маланюка!

- Я не хочу родити цю дитину...

- Ліно, - скопив мене за плечі чоловік. - Мені також страшно, але ми все разом здолаємо.

- Ральфе, зараз не час народжувати, мені не хочеться цього всього, - дивилась я йому очі, відчуваючи, як його руки міцно тримали мене.

- Ми не будемо вбивати нашу кровинку.

- Але...

- Ніяких але, - різко перебив мене Ральф та обійняв.

Цієї секунди мені хотілося вирватися з його обіймів, однак це було марно. Він настільки міцно тримав моє тіло, що навіть було важко дихати.

- Ліно, все буде добре, - поцілував він мене дуже ніжно в лоба.

- Я не хочу родити цю дитину. Зробімо аборт. Ральфе, почуй мене...

- Ти зараз сама не знаєш, що говориш. У нас все буде добре.

Не буде добре. Я це розуміла. Родити це дитя буде великою помилкою. Вона буде мені постійно нагадувати про Маланюка та  біль, яку він мені спричинив. Але не менш лячніше інше - дитина може бути схожою на Євгенія, що може викликати у родичів зайві питання. Мені треба позбавитися від цієї вагітності. Я розумію, що це звучить дуже страшно, але в мене нема варіантів.

- Ліно, я дуже тебе люблю, - обіймав мене Лауда. Його руки мігрували по моєму тілу та чіпали кожний його сантиметр.

- Що ти робиш? - запитала я, бо нічого окрім знервованості не могла відчувати.

- Я дуже сумую за тобою, - прошепотів він.

Не треба було дуже багато розуму, аби зрозуміти, що він хотів. Лауда бажав від мене те, що в нього не було дуже давно. Йому кортіло відчувати від мене кохання.

- Другий раз ти не можеш завагітніти, - скинув з мене нічну сорочку він та почав цілувати в шию.

Звісно це було так. Все, що страшне вже сталося. Ми зайнялися коханням. Мені від цього не було ніякого задоволення, хоча воно постійно трусило кожну клітинку тіла. Мої думки були тільки про одне - що мені робити далі....




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше