78 (Євгеній)

У відділку поліції на мене чекав правоохоронець, який тримав у руках червону теку та сидів за столом. На вигляд йому було далеко за тридцять років.
Коли я зайшов до кабінету, то він підняв свої коричневі брови  та посміхнувся. Мені не сподобалося така його реакція. Щось тут було не так.

- Євгеній Маланюк? перепитав він очевидне.

- Так, - сів я на хиткий стілець. Не вистачало, щоб він ще під мною провалився.

- Ви, мабуть, знаєте чому тут? - запитав він.

- Поняття не маю, - відказав я.

- Дивно, - протягнув він відкриваючи теку. - Навіть дуже дивно.

- А можна без загадок?

- Звісно, ви декілька днів тому побили Аліну Чуйник.

- Що? - не вірив я тому, що почув. - Це неможливо!

- Можливо, - проігнорував мене правоохоронець

- Ні, це помилка, або якась помилка!

- Де ви були у минулу п'ятницю з десятої до п'ятої вечора?

- Мав зустріч з одною людиною, - відповів я та згадав, що ті години проводив із Ліною. Мабуть, то був найщасливіший період у моєму житті.

- Якою?

- Це вас не стосується.

- Значить брешете, бо на роботі вас точно не було.

Я хмикнув. Аліна дійсно хвора жінка. Придумала таку нісенітницю, яка абсолютно не вкладається у голові.

- Якщо людина з якою ви були дасть покази, то, мабуть, ми переглянемо справу.

- Нема чого переглядати - Аліна бреше.

- Синці на її тілі не брешуть.

- Скільки вона вам заплатила? Гадаю, що багато, бо ви так бідкаєтеся за неї...

- Правоохоронці мають дбати про збереження правди та покарання таких покидьків, як ви.

- Невже! - скрикнув я. - А мені здається абсолютно протилежне…

- Шановний, попрошу вас не говорити такі речі. Краще хай ваш свідок дасть покази .

- Гаразд, - прошипів я та розумів, що це значить. Мені доведеться телефонувати Ліні та просити її допомоги. Чорт. Я не хочу знову мати справ із цією жінкою, але треба.
Після цього я витягнув телефон та набрав номер брюнетки. Перші двадцять хвилин вона не брала трубку, але потім я почув її голос, який був тихим та нечітким.

- Не очікувала, що почую тебе, - говорила вона.

- Ліно, мені потрібна твоя допомога. Ти можеш зараз приїхати до відділку поліції.

- Для чого? Щось сталось?

- Так.

- Я приїду, - погодилася вона, що мене здивувало.

Після цього я назвав їй адресу, і вона сказала, що прибуде за сорок хвилин. Весь цей час мої очі дивилися в одну точку. Мені кортіло зателефонувати Аліні та сказати їй декілька приємних слів, але не варто було. Зараз це може тільки погіршити ситуацію.

Через вказаний час з'явилася Ліна. Мені важко було дивитися на цю жінку, яка мала дуже поганий вигляд. Червоні очі та припухле обличчя говорило лише одне - щось сталося. Невже на неї підняв руку Ральф? Чи може трапилося щось набагато більше?