Брехня з присмаком правди. Книга друга

80

Цілу годину я слухала Ральфа, який мені розповідав про поліклініки. Мої вуха чули його голос, але не сприймали тої інформації, яку він намагався донести до мене.

У відповідь я лише махала головою та думала , щоб це все швидше закінчилося, бо так більше вже не можна. Моральна втома від цієї ситуації мене трусила.

- Гадаю, що кращим буде перший варіант, - сказав він.

- Мабуть, - погодилася я з ним.

- Тоді завтра тебе на одинадцяту записати? Чи може пізніше?

- Давай на дванадцяту.

- Добре, - промовив він та став на сайті обирати відповідне віконце.

Я спостерігала за його діями. Якось це було дивно. Ральф так турбується про цю дитину, яка, на жаль, не його. Сором зненацька схопив мене за горло та став душити. Як я могла так просто кинутися в обійми Євгенія?
Але, як показує дана ситуація - могла. То все дурне кохання, яке, на жаль, у мені є до нього.

Надіюсь, що після цього я зможу забути його, бо так сильно мене ніхто ніколи в житті не ображав.

- Нема на дванадцяту, але є на другу годину дня, - витягнув Ральф мене з моїх думок, що заблокували мій мозок та не давали повернутися до цієї реальності, яка була настільки мені неприємна, що не кортіло виходити з цього стану. Хотілося закритися у собі, сховатися від проблем та ні про що, не думати.

- Гаразд, - пробурмотіла я.

Лауда записав мене на вказаний час. Я сиділа біля нього та дивилася у монітор.

- Ти якась втомлена, - промовив чоловік до мене. - Може ти приляжеш на годинку?

- Ні, все добре. Мабуть, в'яла через погоду, яка за вікном доволі мінлива. Сам бачиш, то сонце світить, а через п'ять хвилин сірі хмари захоплюють у свій полон небо.

- Але я пропоную тобі прилягти...

- Гадаю, що мені допоможе чай, - сказала я, але на думці був не коричневий запашний напій, а та бурда, яка стояла на балконі. Треба швидко покінчити з цим усім та не тягнути кота за хвоста.

- Добре, - погодився він та глянув на мене своїми світлими очима. Я його не люблю, але він безмежно кохає мене, тому я йду на це заради нього.

Коли я зайшла на кухню, то взяла до рук телефон. Мені тричі телефонувала Діана та надіслала декілька повідомлень, де було вказано тільки одне:

- Ліно, візьми трубку. Я маю тобі сказати дещо дуже важливе.

Я закотила очі. Звісно було цікаво, що мені мала такого наговорити подруга. Надіюся, що не якусь дурню, яка ніяк не впливає на моє життя.
Руки відклали смартфон, а очі зиркнули на балкон. Треба починати справу.
За якусь хвилину теплий настій був у мої чашці. Я дивилася на нього.

Всередині панував певний страх. А якщо це не допоможе? А якщо воно якось негативно вплине на мене? А якщо зараз зайде Ральф?

Таке крутилося у моїй голові, поки я не вхопила біляву чашку з червоними вишнями та не притулила до своїх вуст. Ніс відчував бридотний запах цього варива. Здавалося, що я його вже п'ю, але мене зупинив телефон.
Я ледь не виляла настій на себе. Різкий звук злякав мене.
На екрані світилося ім'я Діани. Невже вона так не може вгамуватися?

- Алло, - прошипіла я.

- Ліно, дякую, що взяла трубку, - почувся голос подруги.

- Що тобі треба? - поглядала я на чашку.

- Ліно, я не хотіла тобі говорити. Я думала, що це якась помилка, проте я маю тобі сказати, бо якщо я цього не зроблю, то моя совість забрудниться.

- Що ти хочеш мені сказати? - запитала я.

- Я не знаю, як почати....

- Говори прямо та без цих сліз. У мене нема часу на це все.

- Гаразд, - сказала вона, зробила маленьку паузу, а потім різко випалила, як блискуча блискавка у небі. - Ральф тобі зраджує.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше