83

Коли я приїхала додому, то мій настрій був на дні. Пригнічення настільки сильно на мене давило, що навіть не хотілося жити. Дійсно не було бажання бодай існувати. Моє життя за одну мить покотилося в якусь прірву, з якої вибратися просто нереально.
П'ять хвилин я просто дивилася в одну точку, поки мій телефон не задзвонив. Не хотілося брати трубку, але я взяла.

- Ліно, щось сталося? Ти дуже довго стоїш під будинком? - чувся голос Ральфа.

- Все добре, - відповіла я. - У телефоні засиділася. Ці соціальні мережі дуже сильно інколи затягують...

- Давай підіймайся додому, - проказав він. - Нема чого там сидіти.

- Гаразд, - пробурмотіли мої вуста, а потім по моєму тілу пробіглася злість. Невже людина, яка мені зраджує буде мені вказувати, що робити? Як же мені хотілося в нього запитати:

- Ти мені зраджуєш?

Проте я такого не зробила. Вся моя злість кипіла лише в мені. Там просто вибух.
Від такого стану мені здавалося, що температура мого тіла піднялася, а також тиск. На руках сильно випирали вени.

Поки я їхала у ліфті, то намагалася заспокоїтися. Я маю поводитися спокійно та не викликати вагань. Якщо Ральф щось запідозрить, то не стане завтра зустрічатися зі своєю коханкою, а мені треба точно переконатися у зраді...

А якщо це правда, то що робити далі? Залишати дитину від Маланюка? Чи може пити той відвар, піти від Ральфа та все життя жити одній десь далеко, де ніхто ніколи мене не знайде? Податися кудись у Фінляндії? Ні! Краще у Південну Америку. Посилитися у якомусь маленькому селі та все.

Ліфт відчинився. Лауда вже стояв на чекав на мене.

- Ти якась бліда, - сказав він до мене.

- Втомилася, - відповіла я, ледь помітно усміхнувшись.

- Тоді треба поспати, - поцілував він мене у лоба.

Я відчула відразу, яка аж перевернула мою свідомість.

- Так. Мабуть, так і зроблю.

- Як пройшла зустріч?

- Добре, - сказала я, скинувши туфлі з ніх.

- Гаразд, може тобі чаю зробити? - запитав мій чоловік.

- Я не проти, - вилетіли з моїх вуст такі слова, бо хотіла швидше здихатися його. Він мене нервував.

Я попрямувала до спальні, де впала на ліжко. Просто лежала. Хотілося спокою, але його не дала мені мати Ральфа.

Вона мені зателефонувала в той самий момент, коли я задрімала.

- Привіт, Ліно, - сказала веселим голосом вона.

- Добрий день, - проказала я.

- Як ти себе почуваєш?

- Добре...

- Мені Ральф сказав про гарну новину. Це добре, що у вас скоро будуть діти, бо скільки можна тягнути. Ось Клаус навіть вже перевиконав свій план.

- Угу...

- Чогось у тебе голос пригнічений. Щось сталося?

- Ні, все добре. Просто день важкий.

- Буває. Проте тобі зараз більше треба відпочивати.

- Знаю... Краще скажіть, як ви? Як ви почуваєтеся після операції?

- Якої операції?

Тут у мені все похололо.

- Ліно? - знову запитала вона.

- Та, нічого все добре, - проказала я. - Я переплутала.

- А, зрозуміло...

Далі ми обмінялися декількома словами, і наша розмова на цій ноті завершилася, а мені начебто стало все зрозуміло. У Лауда дійсно мені зраджує. Хто його знає може він на ліво ходив до того, як мої старі почуття до Маланюка спалахнули з новою силою? Це буде відомо тільки завтра…