86

Декілька разів я набирала номер Євгенія, але він не брав трубку. Звісно мій мозок не розумів навіщо це роблю. Який сенс телефонувати людині, яка мене обманула та має...

Чорт! Я ногою різко вдарила по гальмах. Авто зупинилося, що якби я була не пристебнута, то вилетіла б через вікно.

З очей почали падати сльози. Я не знала, що мені робити. Все було настільки складно, що навіть не передати. Мене всі кинули. Я знову біля розбитого корита. Біль, яка зараз сиділа у мені, просто розривала мене зі середини. Мені було все одно, що коїться навколо. Мої вуха навіть не реагували на автівки, які сигналили позаду, а це не дивно, бо я стояла посеред дороги.

Я затулила обличчя руками та ревіла. Мені зараз було не до них. Я залишилася сама зі своїми проблемами. Майже три роки тому зрада Толіка була для мене трагедією, але ні, то були жарти.

Через хвилин п'ять, хтось почав стукати мені у двері. Не хотілося реагувати, але я проти своєї волі підняла голову. Там стояв поліцейський.
Я швидко відкрила вікно.

- Вам погано?

- Мабуть, - тремтячим голосом відказала я.

- Швидку викликати?

- Ні, я вже можу їхати.

- Ви впевнені?

- Так. Мені краще.

- Гаразд.

Після цього я завела двигун. Попри свої проблеми треба їхати. Я витерла сльози та стала котитися вперед.

За двадцять хвилин я була біля будинку, а ще через п'ять у квартирі, де стала швидко збирати свої речі. Після того, що сталося сьогодні, я не залишуся у цій квартирі.

Ніколи в житті не могла подумати, що Ральф виявитися також скотиною. Весь час, що я була з Маланюком, то мене гризла совість, яка говорила мені, що я роблю неправильно, але в Лауди вона, мабуть, відсутня. Він спав із тою дівчиною та навіть не...

Звісно я можу йому зараз зробити гірше. Один дзвінок Клаусу та його матері поставлять його на місце, але пішов він дуже далеко. Не хочу знати цього ідіота.
За двадцять хвилин я забрала потрібні мені речі. Тепер треба було негайно тікати з цього місця, але куди? Моя стара квартира зараз здається... Залишається тільки у готель, бо до батьків їхати дуже велика дурість, бо там мене швидко знайде Ральф.

Коли я вже хотіла виходити з квартири, то згадала, що забула у ванній зубну щітку. Моє тіло швидко кинулося туди, а очі побачили моє відбиття. Як же я фігово виглядала. Туш розмазана, обличчі припухле...

Хотілося істерично засміятися. Стан, який зараз у мені був, не можна було передати.

Холодна вода не дала мені свіжості, але змила, той жах з обличчя, що був. Тепер можна було йти.

Я зачинила двері квартири. Хотіла викликати ліфт, але не стала цього робити. А якщо зараз вийде Ральф? Мені не хотілося його бачити.
За декілька хвилин я вже клала сумку з речами. Досі не вірилося, що я йду від Ральфа, який виявився монстром.

Дві години в мене пішло, щоб найти готель, який стане на деякий час моєю домівкою. Я не брала дорогий. Зняла номер на декілька днів, а там буду думати, що робити далі.

Дві години я сиділа на ліжку та дивилася в одну точку. Про що були мої думки - невідомо. Я перебувала в дуже дивному стані, де, що відбувалося навколо було несправжнім, як дзвінок Євгенія.

Спочатку не вірила своїм очам, але тільки на останній секунді відповіла. Він просив у мене допомогу. Попри всю злість на нього, я вирішила піти йому на зустріч.