Глава 10

У програмі активації захисної системи блокпосту була прописана допустима відстань до об'єкта, після попереджувального сигналу - відкривався вогонь. Захист можна було зняти спеціальним кодовим ключем, який зазвичай був у патрульних, і цією проблемою, як видно, зараз збирався зайнятися Тан. А Ровер, як і обіцяв, взявся просто дуріти. К’яра стояла та спостерігала за ним, все більше й більше дивуючись його відчайдушності. Спочатку, через підсилювач динаміка в шоломі він всім увімкнув музику, від якої стало закладати вуха, а сам, дійшовши до граничної лінії почав кривлятися та танцювати. Від цієї картини К’яра навіть не змогла стриматися і розсміялася. Він помахав їй рукою, запрошуючи до себе, але вона лише потрясла головою. Потім Ровер все-таки перетнув межу і вже через секунду небезпечні та смертоносні імпульсні промені, немов спецефекти на дискотеці, стали ганятися за ним по всьому радіусу, а він з ними просто нахабно та безстрашно грав, стрибаючи зиґзаґами. І це його навіть не стомлювало, поки Тан, нарешті, не зламав код захисту, і поле вимкнулося, припинивши веселощі Ская.

- А ось тепер повеселюся я, - похмуро пробурчав Яр, взявши до рук важкий огризок металевого прута, яким він почав трощити все, що траплялося йому на шляху.

- Це ж вандалізм. Який у цьому сенс?! - спробувала обуритися К’яра, але тут же завмерла, як тільки Ровер взяв її за руку.

- Стоп, Яросе! - Ровер владно зупинив Яра, коли той було вже зібрався розтрощити базовий комп'ютер. - Ця штука мені ще потрібна. Колючко, підійди сюди. Будь ласка! - додав він, з натиском в голосі.

Важко зітхнувши, К’яра все ж таки підійшла, з очікуванням глянувши на нього.

- Ти ж можеш увійти в базу даних, - промовив Ровер. - Потрібно всього лише прикласти ось сюди твій живий правий зап'ясток і ввести особистий код, ну, ти й сама це знаєш. Адже цікаво, що там про тебе пишуть, і взагалі які новини на полях битви Імперії шкуродерів та негідників. Давай сміливіше, К’яра Сноу, час дати про себе знати, нехай побачать, що ти ще дихаєш.

Вона так само розуміла, що в даному випадку противитися йому теж безглуздо. Тому К’яра без коливань увійшла в базу даних, після чого тут же з'явилася інтерактивна голограмна проекція чергового офіцера:

- Лейтенант К'яра Сноу, в нашій базі даних, по категоричному наполяганню ваших близьких та апеляційному проханню підрозділу «Щит» - ви вважаєтеся «зниклою безвісти». Якщо ви захоплені в полон - ви зобов'язані діяти строго за статутом. Якщо ж ні - повідомте про своє місцезнаходження не пізніше ніж через шість годин після останнього зв'язку. В іншому випадку, ви будете визнані дезертиром, і всім патрульним загонам буде відданий наказ вистежувати вас, щоб доставити для винесення вердикту військовим трибуналом.

- Треба ж, принциповий який, - хмикнув Ровер, - Тан, вирубай цього електронного зануду, він занадто дратує! - після цих слів Ровер чомусь знову взяв її за руку.

Може, тому що вона продовжувала дивитися в одну точку, все ще пригнічена в глибині своєї свідомості своїм обов'язком та принципами.

- А тепер, набери особистий код Томаса Грехема, - прошепотів їй Ровер.

Не погоджуючись, К’яра покачала головою, ця ідея їй подобалася ще менше.

- А чого ти боїшся? Набирай, К’яро! Ну ж бо! - тон скворанця вже різко наказував. І К’яра знехотя ввела код Тома. ... Її Тома. Тремтячою рукою. Так, вона боялася, але навіть сама точно не розуміла вже чого саме.

- Офіцер Томас Грехем, в даний час, після преміальних вихідних, знаходиться на завданні, в системі Зен, - прочитав вголос Ровер. - О, напевно він не поспішає, може, тому що на його костюмі супермена ще фарба не висохла, або може, він все ще виношує свої блискучі плани, як знайти негідника скворанця та свою дівчину або хоча б те, що від неї залишилося. Тільки це виношування у нього як доба на Ікі - три роки! - зі знущальними нотками в голосі, прокоментував Ровер. - Я ж казав тобі, що у цього шмаркача кишка тонка!

- Просто ... – К’яра ні на кого не дивлячись, раптом запнулася, бо в горлі з’явився болючий ком, - Просто він вимуштруваний вояк, який підпорядковується наказам.

- Настільки вимуштруваний, що зміг пожертвувати тебе своїм ворогам? - Ровер був невблаганний і бив прямо в точку. 

Вона не відповіла. К’яру почали душити якісь дивні, до цієї пори незнайомі їй емоції. Замість відповіді дівчина набрала ще один код, і те, що вона там прочитала - вже змусило її задихнутися від сліз.

- Лейтенант Рейчел Фелл, загинула в результаті обстрілу корабля при зіткненні з яшварами в квадраті соло-51, виконуючи завдання на рейсі WCP 215, - знову прочитав вголос Ровер. - Ну, думаю все. Можеш відтягнутися Яросе, залиш їм про себе найяскравіші враження!

Ровер знав, що запис з камер відеоспостереження буде ретельно вивчений імперцями, і йому подобалося нахабно плювати в обличчя своїм супротивникам, тому, не упускаючи жодної можливості, скворанці вперто пакостити, заробляючи собі репутацію.

Але подальшого погрому К’яра вже не бачила, вона знайшла притулок у своїй каюті, де нарешті, розридалася, що бувало з нею вкрай рідко. Двері майже безшумно зашурхотіли і знову зачинилися.

- Ця Рейчел була тобі подругою? - пролунав поряд тихий голос Ровера.

- Єдиною та справжньою. Вона була з тієї нечисленної категорії людей, які розуміли мене ... Мало того, ... це ж саме я вмовила її йти служити разом зі мною, - схлипнувши, відповіла К'яра, не піднімаючи голови. - Я. Розумієш? Адже вона могла залишитися живою, якби я тоді не чіплялася до неї зі своїми безглуздими клятвами дружби . ... Вона хотіла стати неометеологом, змушувати дощ йти там, де він потрібен, керувати вітром та спекою. А мене чомусь обурював цей новий вид діяльності, я вважала це грубим втручанням в особисте життя природи. Я її переконала, тому що мені так було зручно. Рейчел була дуже доброю та хорошою людиною, вона ніяк не заслужила такого. На тому рейсі, якби не моя сестра, повинна була летіти і я теж! Я вже мала загинути, і не один раз. Чому все так?