Глава 11

Розумію, що питання дурне. Він тут назавжди, а я маю поїхати. І, власне, розумію чому. Я побачила те, чого не мала бачити. Щойно начальник з’ясує все, що йому потрібно, мене позбудуться.

— За відповідь на це запитання, — він відкидається на спинку стільця, — ти знімеш те, що залишилося від твоєї спідниці.

— Але ж це не такого роду питання, — обурююся.

— Тоді я не відповідатиму, — заводить руки за голову, а я задивляюся на його біцепси. Тканина обтягує міцний торс, і мій погляд прикипає туди. Примушую себе подивитись йому в обличчя і знову зустрічаюся з усмішкою, від якої тремтить все всередині.

— Гаразд, — милостиво погоджуюсь.

Розстібаю замок, здираю з себе рвану ганчірку. Не шкода розлучатися з зіпсованим одягом, не шкода показати йому свої мереживні трусики, шкода, якщо відповідь мене розчарує.

— А ти б хотіла мене побачити знову?

Підіймаю погляд, якраз позбувшись спідниці, і застигаю перед ним в самій білизні.

Адже справді, доречне питання. Не те, чи хочу я, а те, яке ховається між рядками: навіщо? Навіщо мені це? Чому мене так тягне до нього? Я розумію це на фізичному рівні, хімія і таке інше, але не розумію, чому саме він? Невже дванадцятирічна дівчинка могла закохатися у свого випадкового захисника настільки безнадійно, що двадцятитрирічна жінка викорінити ці почуття не в змозі?

— Хотіла б. У мене залишилося ще багато запитань. За два дні не обговорити.

Усміхається, явно вловивши фальш. Але не коментує, тільки відповідає коротко:

— Отже, побачиш, — а в очах обіцянка, що так воно й буде.

І цей чоловік мені доводив там, під прицілом наглядачів, що в нього немає надії, немає шансів, і кожен попередній день такий самий, як наступний? А наступний буде таким самим, як попередній? Втім, під наглядом він іншого сказати й не міг. Але про це я краще промовчу і начальнику говорити такого не збираюся. Тим паче це мої припущення, так, прочитала між рядків.

— Те, в чому тебе звинувачують, це правда?

Я так і стою перед ним на відстані: здійми руку — і обпечешся. Але я не відчуваю незручності, напруги, бажання прикритися чи сховатися. Мені добре ось так, коли він дивиться на мене з бажанням, приємно читати у його погляді, що йому подобається те, що він бачить. До тремтіння в колінах солодко відчувати на собі пильний погляд, ласки без дотиків, що викликають мурашки шкірою та млость внизу живота.

— І так, і ні.

Відсувається, але явно не тому, що йому не подобається близькість, а щоб краще мене бачити, щоб мати можливість розглядати з ніг до голови і продовжувати розбурхувати фантазію — і свою, і мою.

— А детальніше? — жадаю відповіді. А він жадає мене, але досі стримується, доводячи бажання до краю та перевіряючи межі своєї витримки.

Чи моєї?

— В обмін на детальну відповідь на моє запитання.

— Яке?

— Потім.

— Гаразд.

Мені нема чого приховувати. Що б він не запитав, я розповім як є. Хіба що якщо відповідь на це питання я просто не знатиму.

— Я справді зробив те, в чому мене звинувачують. Але я не знав, що це не чергове завдання, а підстава. Мене вирішили прибрати з шахівниці, і їм це вдалося.

— Завдання?

— Я найманець. Хіба ти не знала?

Щире здивування бентежить. Але і він виглядає не менш спантеличеним.

— Так ось як вони все вивернули, — промовляє задумливо.