Глава 8

— Привіт, — Майк першим порушує тишу. — Я Майк, приємно познайомитися.

Богдан зволікає. Спочатку кілька миттєвостей дивиться на Майка й тільки потім простягає йому руку й називає своє ім’я.

— Колішній друг Лєри? — сміється Майк. — Вже йдеш?

— Так, справи, — відповідає Богдан.

Я в цей час стою, затамувавши подих. Майк він… незвичайний. Завжди відкритий для нових знайомств, тепло ставиться до моїх друзів і ніколи не ревнує, хоча у нас стосунки.

— А ти? — ставить запитання Богдан.

— Хлопець Лєри, — пояснює Майк.

— Ось як, — зауважує Богдан, а потім повертається до мене й говорить українською: — Тепер я вірю, що в тебе все гаразд.

Я закушую губу й усміхаюся. Так, так і повинно бути. Незабаром він поїде, а я залишуся тут.

— До побачення, — прощається Богдан, починаючи спускатися сходами.

— Як син? — запитує Майк. — Поводився добре?

От хіба складно йому було запитати про це за зачиненими дверима? Але ні! Він робить це тут, на сходовому майданчику, в присутності Богдана, який завмирає на п’ятій сходинці. Обертається й дивиться прямо на мене.

— Син?

— Так, — квапливо киваю. — У Майка син є. Він попросив мене з ним побути. Вибач, що відразу не сказала.

Богдан з розумінням киває. А потім розвертається і йде. Я ж заштовхую Майка у квартиру і гнівно запитую:

— Навіщо ти заговорив про сина в його присутності?

— Я не думав, що це таємниця, — усмішка на обличчі Майка гасне, і я починаю почуватися поганню.

Ось навіщо я так із ним? Він зовсім на це не заслужив. Адже він і справді не знав, хто такий Богдан, а я своє материнство ніколи не приховувала.

— Пробач, — відповідаю, видихаючи, —  просто він…

— Батько дитини.

— Звідки ти?..

— Здогадався. Я так розумію, говорити ти йому не будеш?

— Ні. Не варто.

Зі щільно стиснутих губ Майка розумію, що він хоче щось сказати, але мовчить. Веде мене на кухню, дістає з принесеного пакета мої улюблені круасани й запитує, який чай я буду.

— Чому ти не скажеш, що думаєш?

— Ти однаково зробиш так, як вважаєш за потрібне.

— Але все ж… хіба тобі не хочеться висловитися?

— Якщо це нічого не змінить, то навіщо? Якщо дійсно хочеш знати, то даремно ти ховаєш від нього сина. Мені б це не сподобалося. Та й будь-якому іншому чоловіку теж. Він має право знати.

— Це все змінить між нами, — заперечую.

— Змінить, — киває Майк. — Але в дитини має бути батько. Одна річ, коли він від нього відмовився, і зовсім інша, якщо він про нього не знає.

Я згодна з Майком, але зовсім не хочу в цьому зізнаватися. Я однаково нічого не скажу Богдану. Ні до чого це. У нього вже є син, а Артура я егоїстично хочу залишити тільки собі. І річ навіть не в цьому… я не хочу ділити сина. Не хочу, щоб Артур ріс у нескінченних перельотах то до одного, то до іншого з батьків. Він має рости в щасливій сім’ї, навіть якщо вона буде неповноцінною.

— Ось про це я й говорив, — пояснює Майк. — Моя думка нічого не змінить, тому я вважаю за краще промовчати.

— Не змінить, тому що я знаю Богдана краще. Він…

Я замовкаю. Ми ніколи не розмовляли про мої стосунки з батьком Артура. Взагалі не говорили про стосунки. Він не запитував, а я не розповідала. Зустріч із Богданом сколихнула в мені щось… я ніби іншими очима поглянула на Майка. Точніше, на наші стосунки. Вони начебто є, але їх немає. Ми рідко обіймаємось, не кажучи вже про поцілунки. Про секс я мовчу. Його в нас жодного разу не було. І це не дивно, з огляду на те, що я була вагітною, а потім відновлювалася після пологів. Але зараз… зараз що?

— Ти мене не хочеш? — різко змінюю тему, дивлячись Майку в очі. Мені здається, що якщо це так, я щось там побачу. Точно зрозумію, у чім річ.

— Ну що за дурниці, — Майк усміхається. — Я просто хвилююся за твоє здоров’я. Тобі потрібно остаточно відновитися.

— Місяць давно минув, якщо ти не помітив. Уже четвертий почався.

— Ти так сильно мене хочеш? — Майк сідає поруч і обіймає мене за талію. — Якщо хочеш, йдемо в спальню.

Я хитаю головою. Так я точно не хочу. Передбачалося, що наш із ним перший раз станеться несподівано й романтично. І вже точно не після слів «Якщо хочеш, йдемо в спальню».

— Не звертай уваги, — усміхаюся. — Я просто перехвилювалася під час розмови з Богданом. Зробиш мені чай? Чорний, як я люблю.

Поки Майк пурхає над чаєм, я йду до ванної й довго себе розглядаю. Після пологів моя фігура практично не змінилася. Хіба що з’явився невеликий животик і розтяжки. Ну і груди трохи обвисли від тримісячного годування. Але ж Майк напевно знав, що так буде. Я не могла стати ідеальною після пологів. Але він однаково до мене залицявся, дарував квіти, водив у ресторани й запропонував зустрічатися.