Глава 7. Пригода

Минала восьма доба моєї подорожі на «Ексклюзиві». Як і було обіцяно, за три дні від початку подорожі, лайнер досяг першого пункту зупинки — Церкона. Тут було перше поселення колоністів, які зуміли освоїти міжпланетні перельоти з Алракісу. М'який клімат, бурхлива рослинність, неагресивна фауна та практично повна відсутність корисних копалин вирішили долю планети, зробивши цей райський куточок однією із планет золотого туристичного трикутника.

Шатлами туристів спустили на планету і через три дні повернули в повному складі з новими враженнями.

Я не спускалася на поверхню. Захопилася тренуваннями з Бредлі. Коли ще з'явиться така нагода? Якби не це, то можна було б померти від нудьги. І це на лайнері, покликаному розважати гостей усіма можливими способами.

Не можу сказати, що я соціопат, але останнім часом мене люто дратувала чужа пуста увага. Я насилу виносила вечері з капітаном лайнера.

За великим столом віп-залу їдальні збиралися найбільш відомі та заможні алракіанці.

Ресторанне обслуговування, неспішні бесіди на абстрактні теми так чи інакше скочувалися в обговорення останніх новин. І всі вони були пов'язані з моєю сім'єю і безпосередньо мною.

— Деса ар Н’єррі, ви вже підібрали весільне вбрання? У вас такий заможний наречений! — захоплено підкочувала очі дракониця з Клану Зоряного Світанку.

— Та як би й наш клан не бідує, — з легкою іронією відповідала на всі подібні вигуки.

— Ви вже знаєте, де проведете шлюбний танець? Пам'ятаю наш перший забіг із чоловіком під зірками Алракіса, — підхоплювала з іншого боку рудоволоса вовчиця.

— Вибір невеликий — на східному боці Гнізда.

Поки жінки розбиралися у модних тенденціях весільних бенкетах, чоловіки обговорювали політичні питання.

— Регентство Клану Попелястих — вдалий хід, — долинало з далекого кінця столу.

Посол дипмісії на Гірді пояснював переваги регентства нашого Клану перед зміною владущого Клану в такий непростий період, коли, по суті, залишилася лише одна неповнолітня дракониця.

— Ах, бідолаха! — чулося гучним шепотом.

Сенсу в шепотінні не було. У всіх рас, крім людей, була відмінна чутка. Це більше було схоже на знущання. Особливо співчутливо-зацікавлені погляди, що схрещувалися на мені. Але доводилося тримати обличчя і вдавати, що мене це не стосується жодним чином.

Іноді бурхливі обговорення переходили всі межі, коли починали обговорювати час правління батька. Присутні за столом ділилися на два табори: тих, хто підтримував курс і тих, хто був проти.

Спочатку я з усім полум'яним серцем намагалася сперечатися, доводячи правильність рішень Правителя, відстоювала його думку в тому чи іншому питанні, але потім плюнула, усвідомивши просту істину — кожен залишиться при своїй думці. Ярлики вже навішені і нічого з цим не вдієш. Усім милий не будеш, як не намагайся.

***

До восьмого дня журналістам набридло тягатися за мною вдвох. Тепер вони чергували по одному, з нудним виглядом спостерігаючи, як я до сьомого поту била грушу в спортзалі або ми з Бредлі зі змінним успіхом валяли один одного по рингу.

Черговий вечірній спаринг завершився. На цей раз моєю перемогою. Задоволена собою, запросила тренера випити по філіжанці кави, ігноруючи чергову вечерю з капітаном. Розмовляв Бредлі мало й по суті. Мене це цілком влаштовувало.

Вже повертаючись до себе в номер, отримала повідомлення від Кіса: «Розрахунковий час розпускання бутонів Меріліса — 23:40».

Звірившись із часом, дала собі годину на те, щоб переодягтися та опинитися на «Фулгурі».

Душ, надіти кланову чорну форму із золотими нашивками та накладними декоративними шнурами, взяти легке умундирування для перебування у просторі з малим відсотком кисню та дійти по навігатору до потрібного шлюзу, щоб потрапити у вантажний відсік — на все витратила сорок хвилин.

— Деса, деса! — почулося захекане у далекому кінці коридору. Один із моїх наглядачів спритно підбирався до мене. — Ви куди?

— На «Фулгур», — коротко відповіла і відвернулася. Брати з собою на яхту сторонніх не збиралася під жодним приводом. Яхта — це мій особистий простір, частина моєї скарбниці.

Активувавши легкий скафандр, відчула, як поверх форми тіло охоплює тонкою міцною плівкою. На обличчі з'явилася маска з подачею кисню. Не зволікаючи жодної секунди, активувала шлюз, підключившись до ручного управління корабля через свого Кіса. Злом пройшов легко і непомітно для застарілої, як на мене, захисної системи.

Гармошка висувного переходу по периметру стикувалася з пазами шлюзового отвору.

— Кіс, закрити двері.

Я встигла помітити обурене обличчя журналіста і впіймала біля себе дрон, що мишею прошмигнув за мною.

— Можете розважитись, леєри. Я залишусь на яхті до свого відльоту на Гірд.

Тут, у вантажному трюмі, гравітація була нижчою. За прозорою стінкою кишки повз проплив маленький плюшевий зайчик, витріщаючи на мене очі-ґудзики. Напевно, хтось із туристів втратив.

Загалом у трюмі все було міцно закріплено.

Перехід, у якому я перебувала, дозволяв швидко дістатися яхти та безперешкодно потрапити у власний корабель.