Глава 10. Вилазка

Два дні після краху пройшли спокійно. Кіс займався ремонтом зоряної яхти, я ж влаштовувалася в лабораторії. І оновила на камбузі зелені насадження в агросистемі підтримки природної рециркуляції повітря. Система являла собою дві вертикальні дрібно комірчасті панелі з густою щіткою зелені. Від посадки в ґрунт я давно відмовилася. Використовувала аеропоніку. Коріння рослин перебували у воді чи субстраті, а у повітрі. Розпилювач суміші води та мінеральних добрив чудово пережив аварійну посадку. За виставленим таймером коріння обволікалося легким серпанком з крихітними краплями живильного розчину. Так рослини отримували й харчування, і достатню кількість кисню — ризик задушити врожай шаром води при цьому способі поливу в умовах мінливої ​​гравітації нижче, ніж у випадку з класичною гідропонікою. Цей метод виправдав себе — зменшився ризик хвороб рослин, оскільки небезпечні мікроорганізми часто поселяються у воді чи вологому ґрунті. Метод був перспективний і для місцевостей з екстремальними умовами та бідним ґрунтом.

— Деса, ви йдете відпочивати? — спитав Кіс, варто було мені з'явитися в рубці. Дві доби без сну були цілком мені під силу. Для сну драконам потрібно набагато менше часу, ніж людям. Особливо якщо є чим зайнятися.

— Мабуть, так. Я подумала: чому б не досліджувати поверхню? За три кілометри від нас знаходиться невелика оаза. І загалом цікаво ступити на нову планету. Застовпити її. Озирнутися, як це робили наші предки за часів першої експансії. З настанням нового дня так і зроблю.

— Є ризик нарватися на місцеве населення.

— Навряд чи. Ти ж скануєш місцевість у радіусі п'яти кілометрів. Я орієнтуватимуся на тебе. За периметр не вийду. Система невидимості корабля увімкнена. Низькочастотний відлякувач живих істот активований. За ці дні не помічено жодного наміру у наш бік.

— Я передаватиму дані на ваш комунікатор, але у разі небезпеки не зможу допомогти. Нападальна система перезавантажується, як і багато іншого, — Кіс ніколи не сперечався. Він тільки міг аргументувати, чому не варто щось робити. Рішення залишалося за мною.

— Мені цього достатньо. Я встигну повернутись на яхту, якщо виникне небезпека.

На тому й вирішили.

Наступний день розпочався з того, що я старанно зібрала ручний дослідницький модуль. Взяла із собою запас питної води, кілька пакетиків з енергетичною поживною сумішшю. Кіс створив первинну карту місцевості, прив'язуючи всі координати стосовно побаченого з орбіти планети міста. Наніс координати яхти, адже варто мені зійти з Фулгура, і вона знову стане невидимою. ШтІн на карті одразу проклав маршрут до оази.

Всю цінну інформацію скопіювала та завантажила на вбудований у зап'ясті чіп. Технологічно чіп був аналогом зовнішнього комунікатора, який знімався, але мене дратувало його використання. Я відчувала себе андроїдом, коли з-під шкіри з'являлася голографічна панель і транслювалися потрібні зображення.

Крім цього чіпа, я була забезпечена ще вбудованим перекладачем із функцією голосового ретранслятора. Альянс відмовився від ідеї загальної мови. Ретранслятор допомагав відразу ж підлаштовувати голосові зв'язки так, що мова звучала чисто і не потрібно було окремо вчитися вимові. Дуже допомагало у комунікації.

Отже, година істини!

Не можна передати словами захоплення, яке мене охопило, варто було мені ступити ногою на поверхню невідомої планети.

Вивчення місцевості на борту яхти через зонди та об'єктиви камер неможливо порівняти із тим, що я відчувала зараз, пропускаючи інформацію через власні рецептори!

По-перше, я пішла без скафандра та кисневої маски (про всяк випадок маска лежала у мене в похідному модулі). По-друге, попереднє вивчення планети вже налаштувало мене на те, що мені сподобається. Надто привабливі вимальовувалися умови щодо експериментів. Ідеальні.

— Ого! — захоплено зазирала. — Я — першовідкривач! Підкорювач незвіданих планет!

Трохи пафосно, розумію, але почуття захоплення, яке переповнювало мене, відповідало стану.

До сьогоднішнього дня хмара пилу, що сформувалася після падіння яхти, вляглася. Повітря було кришталево чисте і по-ранковому свіже. Коливання середньодобової температури, а доба тут тривала двадцять шість годин, була характерною для напівпустелі. Хоча пейзаж у точці аварії більше відповідав пустелі.

Мої рецептори жадібно вбирали відчуття від навколишньої природи.

Запах землі, що прокидається, — насичено пряний і багатогранний, як на Шамірському базарі, що славиться кращими спеціями. У цей запах впліталися далекі нотки солодкуватого вогнища, слабкий запах тварин, що не видно зараз оку. З лівого боку, там, де за координатами був оазис, тягло свіжістю та стиглими фруктами.

Небо ясне, блакитне з ніжно-рожевою смужкою біля горизонту тільки підкреслювало красу сонця, що сходить. Оманливо ласкавого. Але пройде кілька годин, і світило стане нещадним карателем, здатним завдавати болю і навіть вбити непідготовленого мандрівника.

Але мені це подобалося! Дракони — вогняні істоти. Значні коливання температур нам дарма. А високі температури на радість! Мені дуже хотілося відчути гарячий дотик сонячного проміння на шкірі ось так, без захисної оболонки.

Для вилазки я одягла новий комплект форми, високі зручні черевики з функцією фільтрації повітря. Заплела волосся в просту косу, сумуючи про втрату рідних.