Глава 16. Дурість

Поки я похмуро думала про свої висновки, процесія пройшла повз мене до Храму.

За спинами даргонів...

Чи драконів? Сумнівів у другому варіанті практично не лишилося. І аргументів на користь цього накопичилося достатньо: починаючи із загального вигляду, який вгадувався за шарами одягу, управління вівернами, і закінчуючи церемоніальним вбранням.

Наступні за драконами слуги несли таці, сповнені дарів — самоцвітів та золотих самородків. А в самому кінці процесії йшли слуги в парчових жилетах і розкидали під ноги дрібні монетки й цукерки в яскравих фантиках. Люди навколо мене квапливо схилилися, намагаючись урвати підношення. Я ж так і пропалювала поглядом дві драконові спини, що входили до Храму.

— Змія! — біля мене придушено пискнула Кора. Їй на руку вишитим капцем стала Рада, не даючи взяти дрібну монетку. І сама спритно схопила мідячок.

Мені не було справи до їхніх розбирань. Я відвернулася, вдивляючись у порожній проріз потрійного аркового входу. В думках кружляло питання: що робити далі?

Дивилася я невідривно, прислухаючись до власної інтуїції, і, мабуть, тільки тому не помітила, що мене ззаду підперли та відтіснили від сімейства Ули. У бік уперся гострий клинок, дряпаючи шкіру, і знайомий голос зашепотів на вухо:

— Не сіпайся, — загрозливо й зло. — Ти маєш те, що належить нам, красуне. Мішечок з дірхами.

Я зиркнула на Каріма. Карі очі були готові пропалити в мені дірку. Злий холодний вогонь у них підтверджував, що чоловік налаштований рішуче. Опустивши голову, струснула нею, сподіваючись, що думки перестануть скакати дикими жеребцями, і я віднайду властиву мені холоднокровність.

— Вперше чую, — промовила спокійно і знову зустрілася поглядом із викрадачем. Тиск клинка посилився, дряпаючи шкіру. Не була б драконом, уже пахло б кров'ю.

— Не грайся з нами, — зле шипіння викликало в мене задоволений вищир. На жаль, Карім не міг оцінити його через хустку, яка приховувала половину мого обличчя.

Рішення розібратися з двома несподіваними проблемами прийшло саме, варто було мені відвернутися на секунду на штовханину неподалік. Я вихопила поглядом Тару та Раду і згадала підслухану вранці розмову.

Дракони якраз вийшли із Храму. Процесія так само рушила у зворотний бік до палацу. Тільки цього разу чоловіки про щось розмовляли, чи сперечаючись, чи азартно щось обговорюючи. Той, що був у бордовому одязі, весело засміявся на репліку друга.

Ще кілька секунд пішло на те, щоб вирішити, хто з цих двох спадкоємець місцевого еміра. У пам'яті сплив стражник на воротах з хризантемою на обладунках. З більшою ймовірністю спадкоємцем був той, у кого на халаті красувалися квіти.

— Спробуй відібрати, — кинула через плече лиходію і зробила різкий випад уперед, вивалюючись із шеренги людей, що товпилися вздовж дороги.

Бігала я швидко. Метнулась під ноги драконів і впала на коліна, вчепившись у край бордового халата.

— Прошу захисту! — випалила водночас, як горла торкнулися чотири клинки охоронців. Усередині все тремтіло від шаленого викиду адреналіну. Всі органи почуттів сконцентрувалися на драконах переді мною і грізних перевертнях, що недружньо тицяли в мене гострими мечами. Не можу сказати, що я нерозумна. Зазвичай дуже розсудлива, але саме зараз вся моя витримка і раціональність випарувалися. Залишилося лише одне невгамовне бажання — з'ясувати суть того, що відбувається тут за всяку ціну, при цьому зберігши життя. Небезпеку я не заперечувала. Саме тому драконові інстинкти загострилися, стираючи всю розслабленість.

Холодні клинки вибішували. Я смикнула головою, кидаючи жорсткий погляд у бік голови охорони. Його аура була найпотужнішою. Оборотні — строго ієрархічний вид, що цінує силу. Дракони сильніші за них істоти. Скористатися перевагою вдалося природно.

«Геть!» — ментально гаркнула на старшого. Той похитнувся, відступаючи на півкроку і забираючи клинок від моєї шиї. Його жовті очі здивовано округлилися. — «Мовчи» — другий ментальний посил навздогін був не менш потужним.

Дракон в ту саму мить з моїм впливом на перевертня заговорив:

— Якого захисту ти просиш, Квітка пустелі? — він жестом наказав забрати зброю в піхви та підняв мою голову за підборіддя.

Наші очі зустрілися, і я судомно зітхнула, занурюючись у бездонну синю глибину. Мої руки неусвідомлено міцніше вчепилися в поділ чоловічого халата, зминаючи багату тканину. Мовчання затягувалося. У глибині грудей зароджувався драконів гуркіт, готовий вирватися невдоволеним бурчанням. Я розізлилась! Дракон поблизу пах надзвичайно привабливо, але численні сторонні чужі жіночі запахи плямили ідеальний ялівцевий аромат.

— На мою думку, вона від страху забула, що хотіла, — пролунав поряд приємний баритон другого дракона. Від його слів я моргнула і перевела на нього погляд, не розуміючи, що робити далі. У думках стало якось каламутно.

— Піднімися, — перший дракон притримав мене за лікоть, допомагаючи підвестися на ноги. — Розберемося. Джафаре, — звернувся він до голови охорони, — потурбуйся про Квітку.

Мене буквально передали в руки перевертня, який вчепився в мене мертвою хваткою, міцно стискаючи руку. Якщо вириватися, то вийде лише з боєм.

— Десай, куди її вести? У в'язницю? — уточнив він, а мене від прийнятого між драконами Алракіса звернення немов струмом пронизало. Серце болісно стиснулося, затремтіло, підстрибуючи до горла, і впало вниз. А п'ята точка стиснулася, натякаючи на великі неприємності на голову однієї самовпевненої дракониці.