Пролог

— Ти в цьому впевнена? — запитала сестра й уважно подивилась на мене.

— Я не знаю...— я покрутила свій стакан з коктейлем, — я вже ні в чому не впевнена.

— Роксолано, ну може це просто якась помилка. Може це справді хтось відсилав не на той номер.

— Знаєш, Аню, якби це було раз чи два, я б в це ще повірила. Ну, власне, раніше я і вірила, але це було вже неодноразово.

— Андрій любить тебе, я впевнена. І він би ніколи тобі не зраджував.

Я лише гірко посміхнулась, — тобі це просто здається. В нас вже давно все не так, як раніше.

— Ну чотири роки відносин це вже досить багато. Не буде ж все як тоді, коли ви познайомились.Так, давай ми не будемо говорити про погане. Ти вже вирішила, куди ми їдемо?

— Ще ні, я лише сьогодні іду оформити відпустку.

— Я завжди дивувалась тобі, як можна було поєднати вивчення англійської й турецької.

— Ну зате я можу перекладати з турецької на англійську і навпаки. Тому я найцінніший працівник нашої фірми.

— Найцінніший працівник, який вже роками тримається лише на посаді перекладача. Коли ти вже виростеш.

— Ань, мені 24, я вже виросла, — я посміхнулась, — а перекладати мені подобається, задовільняє моя зарплата і міняти нічого я не хочу.

— Ти дурна, Ляно, ти дурна, — сестра похитала головою.

— І я тебе люблю, — я допила свій коктейль і глянула на годинник, — але мені вже треба бігти на роботу, — я підхопила свій рюкзак і поцілувала сестру в щоку. 

Надворі був розпал літа, але все ж червень я повністю провела на роботі. Тому начальство пообіцяло мені весь вільний липень, тож зараз я просто лечу оформляти ту відпустку. Ми домовились поїхати відпочивати разом: я, моя сестра Аня та мій хлопець Андрій. Але останні пів року він поводиться занадто дивно. Ну я не скажу, що він розлюбив мене чи щось таке. Просто...десь глибоко в душі мені здається, що він зраджує. І хоч сестра запевняє мене в протилежному — мені все одно неспокійно. Щоб відволіктись від своїх дурних думок, зробила в машині гучніше музику. Так, я знайшла собі чудову професію, яка дозволила купити мені авто. І власну квартиру. Аня ж у мене дуже творча людина і завжди в пошуках себе. Довгий час вона зустрічалась з одним хлопцем і вони жили в батьківській квартирі, ну а щоб їм не заважати, я з‘їхала. Через деякий час їхні стосунки закінчились, але ми вже звикли жити окремо, хоч і з сестрою в нас надзвичайно близькі стосунки. Липневе сонце жарило так, що навіть в авто з кондиціонером по моєму чолі стікали краплі поту, чого я страшенно не люблю. Взагалі не люблю спеку через таку занадто сильну вологу, яку виштовхує з себе тіло. Аня мене називає Сніговою королевою, десь я з нею і згідна, бо просто обожнюю зиму. Тому коли я вже нарешті приїхала, то вилетіла з тої машини й зайшла у таку прекрасну прохолоду нашої фірми.

— Що ж, Роксолано, вітаю з заслуженою відпусткою, — посміхнулась мені начальниця.

— Дякую, Маріє Вікторівно, чесно, я дуже на неї чекала.

— Ти вже вирішила, що будеш робити?

— Чесно, ще ні. Швидше за все просто буду лінуватись вдома, бо...плани на відпочинок зараз дуже мінливі, — я криво посміхнулась, тому що зараз дійсно через поведінку Андрія все летить шкереберть.

— Не знаю, як ми тут будемо без тебе.

— Я впевнена, що за цей місяць нічого жахливого не станеться. Але я вже тоді піду, дякую вам ще раз.

— Щасливо. І головне — гарно відпочити.

Я спустилась сходами на перший поверх і знову вийшла у це пекло. Оглянувшись на будівлю, я видихнула з полегшенням, бо нарешті трохи відпочину. Наша фірма спеціалізується на перекладі ділових угод, договорів, контрактів і такого іншого. Також наших людей беруть перекладачами на ділові зустрічі. Ну тобто, ми трохи круті перці. Але вся ця постійна офіційність мені злегка набридла. Вічний дрес-код і туфлі на підборах. Чесно, хотілося б після цього всього просто поїхати в село, але, на жаль, такої можливості нема. Приїхавши додому і чекаючи на ліфт, в мені зародилась якась тривога. Андрій має бути вдома сьогодні, але якщо його там нема...тоді мої підозри лише посиляться. Та коли я зайшла до квартири, то хлопець сидів і дивився якийсь фільм, а я полегшено видихнула.

— Привіт, — радісно сказала я.

— Привіт, — він кинув на мене косий байдужий погляд і продовжив дивитись телевізор.

— Ти що тільки прокинувся? — я зазирнула в спальню і побачила, що ліжко не застелене.

— Майже. Маю ж я право довше поспати у свій вихідний.

— Сонечко, вже половина третьої дня, — я підійшла і сіла поряд на дивані, поцілувавши його в щоку.

— Ну трохи довго поспав, — він посміхнувся, але навіть не глянув на мене, просто обійняв ззаду однією рукою і далі слідкував за фільмом. Я не розуміла, чи це те кіно таке цікаве, чи він просто ігнорує мене. І ось такий він вже пів року.

— Я взяла відпустку сьогодні. Ти вже вирішив свої питання?

— Ні. Взагалі не знаю, чи вийде мені звільнитись на цей місяць. Шеф якийсь дикий став.

— Андрію, ти керуєш просто їхнім сайтом. Ти можеш це робити й дистанційно, візьмеш свій ноутбук, — я відсунулась від нього, щоб краще бачити й вже нарешті він повернув голову до мене.

— Це не я придумую такі правила, — він нахмурив брови, — якщо мені скажуть бути на місці, я буду на місці.

— Чи ти просто не хочеш нікуди зі мною їхати! — я підвищила голос і підірвалась на рівні ноги.

— Та що ти таке говориш, дурнику, — Андрій навіть вимкнув телевізор і став поряд зі мною, охопивши руками за обличчя, — як я можу не хотіти провести відпустку зі своєю коханою.

— Ну а чому ти тоді так спокійно говориш про те, що тебе можуть не відпустити? — я нахмурила брови.

— Бо це від мене не залежить, от і все, Роксоланко, я люблю тебе, — він нахилився і поцілував мене.

— І я тебе люблю, — я обійняла Андрія.

— Я ввечері їду до Ані, ти зі мною? — я підняла на нього очі.

— Ні, сьогодні не можу. Мені мають надіслати нове замовлення на сайт. Мушу чекати.

— Вічно та твоя робота...— я видихнула і пішла у нашу спальню. Розстелене ліжко так і манило, тому я вирішила трохи поспати. Коли прокинулась, вже вечоріло і солодко потягнувшись, я підвелась і почала збиратись до сестри.