Розділ 2.

Розділ 2

- Алінкаааа, це провал, - завивала Соломія, обнімаючи подушки на своєму ліжку, поки подруга сиділа на її підвіконнику.

- Та все нормально. Все в тебе вийде, - підтримала Аліна її.

- Та я вже другий раз завалюю цей дурний тест з вищої математики. Викладач сказав, що дає мені останній третій шанс. А я ж взагалі її не розумію.

- Я би тобі навіть другого шансу не дала, знаючи твою любов до цього предмету, і так це без сенсу, все одно провалиш - засміялась подруга.

- Підтримала, звичайно, - Соломія кинула в Аліну подушкою і сама посміхнулась.

Подруга уважно дивилась у вікно, раптом загадково глянула на блондинку.

- Мія?

- Що?

- А часом твоя любов всього життя не знає математику?

- То ти про кого? – спочатку не  зрозуміла дівчина.

- Про хлопця, на якого я зараз дивлюсь, - Аліна продовжувала сидіти біля вікна.

        Соломія як ураган підбігла, щоб глянути на свого сусіда. Він був як наркотик для неї. Хлопець в той час сидів на гойдалці в своєму дворі і читав книжку. Соломія знала, що він любить читати  фантастику і історичні книги, хоча він ніколи не дозволяв подивитись, що саме за книги. У дівчини вся книжкова полиця ж була заставлена любовними романами, класикою і збірками віршів.

- Який ж він гарний, - мрійливо протягнула Мія.

-Ти незмінна. Скільки вже часу за ним так вздихаєш?

-З 10 років приблизно. Ще малим він був вже сексі.

- Збоченка, - розсміялись дівчата.

- Та жартую. Спочатку хотіла дружити, а потім зрозуміла, що він мені дуже подобається.

- Вже пам’ятаєш, в який саме момент ти це зрозуміла? – Аліні дійсно було цікаво. Вона завжди чула про нього різні історії, але те, коли дівчина зрозуміла, що він її любов і доля, як вона завжди говорить, не знала.

        Соломія задумалась, їй здавалось, ніби вона його любить все своє життя. А потім згадала день, коли їй виповнилось 13 років. Маркові було 16 і він закінчував 10 клас.

         Вона була дуже щаслива в той день, бо зранку її привітали батьки, подаривши їй дошку для малювання, яка зразу перемістилась в будиночок на дереві. І сказали, що вона може запросити своїх друзів до себе додому на святкування.  Та єдина людина, яку вона хотіла запросити, це був її сусід. Вона навіть була готова запросити його в своє особливе місце, щоб показати, що все таки знаходиться всередині будиночку на дереві і разом подивитись на захід сонця, який так любила Соля. Тому прийшовши до школи, чекала вже перерви, коли змогла би його побачити. І от цей момент наступив. Вона стояла під його класом, боячись зайти туди. Сьогодні вона була одягнута в білу блузку і рожеву спідницю, які мило виглядали на ній.

- Ооо, Марк, знов твоя переслідувачка прийшла, - з насмішкою сказав хлопець, який тільки вийшов з класу. А вже за ним йшов і сам Марк.

- Вона мені ніхто, - це він сказав своєму однокласнику, - чого приперлась сюди? – а це вже адресувалось дівчині.

- Я…яя, - вона втратила всю сміливість, відчуваючи як накочується на неї образа.

- Спочатку навчись говорити, - порадив хлопець і, легко штовхнувши її плечем, пройшов повз.

        Ні про яке запрошення вже не могло й бути думки, Соломія побігла в туалет, щоб поплакати, так як не хотіла, щоб хтось бачив те, як її це зачепило. Особливо, щоб цього не бачив Марк.

Добре проплакавшись, вона ледве досиділа кінця уроків, похмуро приймаючи привітання з днем народження від однокласників.

        Після школи не спішила додому, а вирішила трошки посидіти в парку, який був по дорозі додому. Вона сіла під великим деревом на лавці і сльози від образи знов побігли з її очей. Вона жаліла себе, так як скільки часу вона намагається подружитись зі своїм сусідом, а він завжди її відштовхує, показуючи як йому неприємна її компанія. До неї долетів якийсь папірчик, стиснутий у кульку.

- Всі дівчата коли плачуть такі страшні? – почула незнайомий голос і одразу ж прилетів ще один листок в голову.

        Це були два хлопці, точно не з її школи, виглядали  на років 15, один був трішки повним, а інший худим і довгим. Вони підходили ближче, а вона сильніше втискалась в лавку. А коли попробувала втекти, то її грубо схопили за руку і посадили назад між ними.

- Не чіпайте мене, - переляканим голосом пропищала дівчина.

- Не бійся, ми тебе не образимо, - але сказали вони це таким тоном, що одразу стало зрозуміло, що якраз образити вони і хочуть.

Соломія ще раз попробувала різко встати з лавки, але один з хлопців, той що був повним, поставив їй підножку через що вона впала і здерла собі шкіру на коліні.

- Куди пішла? О, в мене ідея, зробимо її своєю рабинею.

- Непогано придумав, - підтримав свого друга інший.

Дівчина вже ледве стримувала сльози, нога боліла і їй було страшно. І чому як на зло ще й нікого нема з людей.

- Ви запізнились з рабством, так як вона вже моя рабиня, - збрехав Марк, який тільки що підійшов до них.

Він допоміг дівчині встати, сильно піднявши її за руку, від чого вона зойкнула. І встав перед нею, закриваючи своєю спиною.

- Ще раз побачу вас біля неї, голову відірву, - додав Марк.

- Думаєш, для нас твої слова щось означають?– підійшов вищий хлопець і вчепився в руку Соломії, потягнувши на себе.

- Відпусти, - злісно заричав Марк і відчепив від дівчини руку цього хулігана, взявши тепер в свою.

Хлопці вже хотіли йти в наступ, але повз пройшла літня пара, через що вони просто голосно крізь зуби прошепотіли :

- Ми тебе ще найдем, - і не дуже зрозуміло було, до кого саме вони звернулись, до Соломії, яка була перелякана чи до Марка, від якого аж іскрилась злість.

Марк, не відпускаючи руку дівчини, повів її в сторону дому. Вони вже вийшли з парку, не промовивши ні слова.