Розділ 6.

Від її роздумів відволік голос Каті:

- Йдеш спати?

Соломія глянула навколо, вже всі порозходились, Марка теж ніде не було видно.

- Та, йду.

Вони зайшли в свою палатку, але там було пусто.

- А де Марк? - спитала Соломія в Каті.

- Сказав, що буде спати в машині, йому там краще, ніж з нами двома. А що, хотіла поспати з ним? - хіхікнула Катя.

- Йому ж там буде незручно, - засмутилась Соломія. Вічно він лиш би подальше від неї.

       В палатці вони ще поговорили про своє, дівчаче. Катя ділилась історіями про свої побачення з хлопцями. Не дивно, що її всі запрошували гуляти. Так як Марк вона мала темне, аж чорне волосся, стрижка каре, очі великі, карі. Через годинку Катя вже спала, а Соломія знову ніяк не могла заснути. Прийшло повідомлення на телефон. Дівчина надіялась, що може це написав Марк, але повідомлення було від Влада.

" Привіт, золотоволоска, чи може тебе називати Рапунцель? Хотів побажати гарних снів"

Соломія усміхнулась, її ще так ніхто не називав.

" Якраз лягла спати, але не можу заснути. І тобі теж гарних снів"

Відповідь на це прийшла одразу.

" Пройдися перед сном, свіже повітря допоможе нагнати сонливість"

        Соломія прочитала і подумала, а чому б і ні. Тихо, щоб  не розбудити Катю, вона накинула кофту наверх і вийшла на вулицю. Піднялась трошки вище, ніж в них стояли палатки і сіла на траву, піднявши голову до зірок. В горах надзвичайно ясно видно зірки, небо чисте, в місті такого ніколи не побачиш. Вона щасливо дивилась в небо і усміхалась.

- Так гарно - сама до себе сказала Мія.

- Дійсно гарно - Соломія думала, що нікого нема близько, тому перелякалася.

Біля неї сів Марк, підняв голову вгору, поки дівчина дивилась прямо на нього.

- Дивись на небо, а не на мене - і сам своєю рукою повернув її голову від себе.

- Чого ти не спиш? - спитала вона в нього .

- А ти? - питанням на питання відповів Марк.

- Не можу заснути. Вирішила подихати повітрям.

- Я теж.

Вони сиділи мовчки, дивлячись на зірки.

- Дивись, сузір'я скорпіона, - показав рукою він в збір зірок, - а там сузір'я ослика, навіть виглядає, як ослик - перемістив руку в іншу сторону.

- Ого, правда? - старалась роздивитись вона в небі зі зірок ослика.

- Насправді ні, я просто так сказав. Ти серйозно подумала, що існує таке сузір'я?  - розсміявся Марк. Вона завжди вміла повірити у все, що він розказував.

- Нічого я не повірила, просто підтримую розмову, - виправдалась Соломія, хоча насправді вона дійсно наївно шукала його на небі.

- Ну та, зроблю вигляд, що повірив.

       Соломія згадала ту дівчину, з якою завжди Марк гуляє і вирішила якось дізнатись, хто вона така і чи часом вона не його дівчина. Перехрестивши в думці пальці, щоб вона була просто знайомою, Соломія спитала:

- А та дівчина, що завжди з тобою, ви зустрічаєтесь?

- А це має значення? - подивився на неї уважно Марк, помічаючи, як вона опустила очі.

- Та мені просто цікаво, - тихо сказала дівчина.

- Ревнуєш? - не переставав дивитись на неї.

- Ой, не хочеш казати, не кажи, мені вже нецікаво, - сказала Соломія і почала вставати, щоб іти назад в палатку.

- Стій, посиди зі мною ще. Не хочеться самому бути. Розкажу тобі може якусь історію, ти ж любиш різні історії - це здивувало дівчину, тому вона присіла назад. Хоча й не зрозуміла до чого він то сказав.

- Ну давай, що хочеш розказати? – уважно подивилась на хлопця в той час, як він дивився прямо і на губах грала легка посмішка.

       Він почав свою розповідь і Соломія почала розуміти, що він робить так само, як і в дитинстві, розказує якісь жахи. Тому почала його перебивати і казати, щоб він перестав, але Марк продовжував, не звертаючи уваги на її прохання.

Вона вирішила, що легше буде піти, ніж вмовити його замовкнути. Різко встала, обернулась і в той момент Марк схопив її за руку, піднімаючись теж.

- Страшно? – лякаючим голосом спитав він в неї, приближаючись.

- Для чого ти це зробив? Знаєш ж, що я ненавиджу таке слухати, бо потім не можу спати, ще й серед лісу, - пробувала забрати свою руку, але він тримав міцно.

- Ти все та сама маленька дівчинка, яка боїться простої історії. І ти ще дивуєшся, чому мені з тобою нецікаво спілкуватись. Ти ще не виросла. Про що з тобою говорити, обговорювати казки чи, може, сидіти в твоєму дурному дитячому будиночку на дереві? – Соломія розізлилась на хлопця.

- Відпусти мою руку і вали в свою машину спати. Для чого ти взагалі приїзжав? Без тебе було краще! – майже викрикнула дівчина, звільнила свою руку і побігла вниз до палаток.

       Марк залишився на місці і дивився в слід дівчини. Соломія ж трошки відбігши, перейшла на крок. Було темно і майже нічого не видно. Вона ішла і дуже сильно злилась на Марка, її переповнювали емоції. В один момент вона зупинилась і подумала, що вже би мали бути їх палатки, все таки Соломія недалеко відходила від них. Включила ліхтар на телефоні, але це їй не сильно допомогло. Вирішила вернутись трішки назад, з надією, що просто не туди звернула. Але за 15 хв, як вона ходила в темноті, зрозуміла, що заблудилась. Кожен її крок був зроблений акуратно і тихо, бо вона прислухалась до кожного звуку, лякаючись будь-чого. Знов він її налякав, ще й плюс заблудилась. Очі вже почали сльозитись, зв’язку на телефоні, щоб подзвонити, не було. Вона присіла під деревом, щоб подумати, куди їй краще піти і що робити. Позаду затріщали гілки і зазвучав дивний звук. Вона настільки перелякалась, що вся зіщулилась, прикриваючи лице руками. Поки не почула знайомий голос:

- От ти де, - зрозумівши, що це Марк, вона швидко підпригнула і підійшла дуже близько до нього, схопивши за лікоть і ховаючись за його спиною.

- Яке полегшення, що це ти, - перелякано, ковтаючи сльозинку, сказала Соломія.

- А ти думала хто? Монстр? – дівчина проігнорувала це.