Розділ 17

         В моїй голові ти завжди сумуєш за мною.

Але тільки в моїй голові....

         Пройшло три місяці, за цей час Соломія мала багато подій у своєму житті. Після тої аварії, деякий час вона сиділа в будинку, поки рани не зажили. До неї приїхали батьки на тиждень, які майже не відходили від доньки. Пробували забрати її, все таки, додому, але Соломія ніяк не погоджувалась, казала, що повернеться, коли почнеться навчання. Тому її батьки здались, але переживати не переставали і після свого від’їзду дзвонили кожен день, а інколи й кілька разів на день. До неї приходили її нові знайомі, приносили якісь солодощі і вони разом проводили час. От так, просидівши майже два тижні, не виходячи на роботу і не гуляючи десь дальше за подвір’я, дівчина нарешті вже виглядала і почувалась краще. Вона так і не згадала, що точно сталось в той день. Остання її згадка була -  це карамельний торт, який вона так і не купила. Часто думала про ту дівчину, якій не повезло, і їй ставало дуже сумно. Вона її навіть не пам’ятає, а через це почувалась ще гірше. Але старалась багато про то не думати. Вийшовши на роботу до свого дядька, її радісно зустріли співробітники, вона знову легко влилась у роботу. Все таки, це буде хороший досвід для неї. Вечорами зустрічались з компанією, гуляли містом, ходили в різноманітні заклади. На вихідних часто їздили відпочивати в різні міста, показували Соломії всю красоту своєї країни. На другому місяці її перебування у Німеччині, одного ранку, подзвонила до неї Аліна, сказавши тільки два слова: «відкривай двері» і кинула слухавку. Соломія була сонна, тому подумала, що подрузі просто нема чим зайнятись, але коли дзвінок повторився, вона встала і побігла до вхідних дверей. Відкривши їх, на неї налетіла щаслива Аліна, чуть не поваливши обох на підлогу.

- Сюрприз, - кричала у вухо Аліна.

- Чого ти не попередила, що приїдеш? – спиталась в неї Мія, нарешті переставши обніматись.

- Якби попередила, хіба вийшов би сюрприз? – вона затягнула свою валізу в коридор. – Так, я не зрозуміла, ти не рада мене бачити?

- Звичайно рада, просто не очікувала, - відповіла швидко Соломія, побачивши як подруга ставить руки в боки.

- Я ненадовго. Всього лиш на 4 дні. З твоєю родиною домовилась, Марія мені помагала і кинула адресу. До речі, а де вона сама? – Аліна була в хорошому настрої, рот в неї не закривався і вона перескакувала з теми на тему, бо хотіла все розказати.

- Не знаю де вона. Або ще спить, або бігати пішла, - позіхнула Соломія.

        Дівчата пішли наверх, в кімнату Мії. Не переставали  говорити ні на хвилину, весь час посміхаючись і радіючи зустрічі. Її подруга розказувала про всіх знайомих, друзів, про події вдома. Коли мова зайшла про Катю, Соломія ненав’язливо спитала за Марка, ніби ненароком. Аліна одразу затихла, було видно, що про нього вона точно не хотіла говорити.

- Ну як мені казала Катя, Марк почав зустрічатись з тою дівчиною, яка завжди біля нього крутилась.

- Віра? – сумно перепитала.

- Напевне, не знаю її ім’я. Ти як? Ще не відійшла від цієї симпатії? – спитала її Аліна.

        Соломії не сподобалось, що вона її почуття до Марка назвала просто симпатією, але нічого на це не сказала. Бо розуміла, що зараз це нічого не означає, тим більше після новини, що у нього тепер є дівчина.

- Не впевнена. Важко відпустити його зі свого серця. Але я стараюсь. Навіть вже нема бажання йому написати, або побачити, як було спочатку.

- Ого, та це прогрес, - хіхікнула подруга, - тобі треба його забути. В тебе все вийде. І найдеться хлопець, який точно буде цінувати тебе.

- Звичайно, я впевнена в цьому, - постаралась вона закрити цю тему, а сама задумалась.

        Тепер в Марка є дівчина, цікаво як він до неї ставиться. Який він у стосунках, чи добрий і милий, або може такий, який був з нею, холодний і неприступний. Хоча вона не думає, що тоді його би витерпіла хоч якась дівчина. Але ж вона терпіла колись. Добре, що зараз її попустило і вона зрозуміла, що в першу чергу потрібно любити себе, поважати і не давати в образу. І підпускати до себе тільки тих людей, які будуть добре ставитись, а не шукати в ній лише мінуси. Переконуючи себе в тому, що з Марком вона б ніколи не була щаслива, навіть якщо б він прийняв її почуття, Соломії ставало легше на душі. Тому, заблокувавши свої думки про хлопця, дівчина зосередилась на тому, що в неї відбувається зараз у житті.

        Ці чотири дні, на які приїхала Аліна, напевне, були найкращими з усього її перебування у Німеччині. Вони зранку до ночі проводили гуляючи, танцюючи, їли смачненькі страви, пили незвичайні коктейлі і просто насолоджувались теплими вечорами. Проводили сонечко на пагорбі з бутилочкою вина, а також зустрічали світанок, накрившись пледами під класичну музику, яка звучала із телефону. Прощались з Аліною так, ніби ніколи не побачуться, Марія аж сміялась з них.

- Тільки не плач, - зверталась Марія до Аліни, - мої очі не витримають такого видовища. Соломія ж скоро повернеться.

- Ще довго, аж більше місяця не буду її бачити, - хникала Аліна, - насправді мені просто тут дуже сподобалось, - засміялась та.

       Вони всі пообнімались і відправили Аліну на літак, пообіцявши, що скоро зустрінуться.

Весь інший час, який залишався у Соломії, вона використовувала на повну.

        І от наступив останній день перебування дівчини у своєї родини. Вона з посмішкою складала валізу, згадуючи все, що ставалось за ці місяці. Співробітники з компанії, де вона стажувалась тепло з нею попрощались, подаривши їй спільні фотографії, які вони встигли зробити. Це надзвичайно було приємно для неї, бо їй дуже сподобались ці люди. Друзі Марії, які встигли вже стати і її друзями, зробили прощальну вечірку-сюрприз, орендувавши дах багатоповерхівки, завішавши все жовтими ліхтариками і навіть запросили знайому музичну групу, яка розважала всіх своєю музикою. В той вечір було багато обіймів, сміху, щирих розмов, фотографій і хороших емоцій. Соломія дуже раділа, що за такий короткий термін часу вона зустріла таких чудових людей, які її прийняли в свою компанію і полюбили, ніби давно були знайомі. Вечірка продовжувалась до самого ранку, тому весь наступний день дівчина відсипалась аж до вечора.