Розділ 26

         Тільки Соломія потрапила до свого будинку, забігла у кімнаті та закрилась. Сама не зрозуміла, для чого вона зачинила двері у свою кімнату, якщо і так нікого немає вдома. Притиснулась до них спиною, однією рукою торкнулась грудей, відчуваючи шалений стук серця, і іншою провела по своїх губах, згадуючи час, проведений з Марком.

- Чим я думала в той момент? – картала себе за цю ніч дівчина, стараючись заспокоїтись.

        Вона ж чітко знала, що зранку про це все пошкодує, але тоді не могла себе стримати у бажанні. І от тепер, з почуттям неправильності, а також шкодування дівчина надіялась, що цей момент швидко забудеться, хоча знала, що так точно не буде. Марк сказав, що вона йому подобається, але чи варто вірити таким словам після всього, що в них було за всі роки знайомства. Важко довіряти тому, хто стільки разів хотів тебе позбутись. Як би вона не намагалась викинути з голови ті думки про вечір, але слова та ті солодкі поцілунки надзвичайно сильно гріли душу. Проте так само сильно й гризли із середини, шепочучи десь в голові: « ти слабачка, повелась на його трюки, у буд-який момент він ж просто знову скаже, щоб ти зникла із його життя». Соломія змахнула головою, відганяючи всі думки. Впавши на ліжко лицем донизу, вона завила, як вовк від цієї ситуації.

- Ти чого тут розкричалась? – дівчина почула голос своєї мами і обернулась на нього.

- Коли ви повернулись? – запитально глянула Соломія.

- Та от, тільки що. Перелякались, що це за звуки такі звірячі. А то виявляється, в мене донька-вовчиця, - вона розсміялась, але побачила серйозний погляд Мії.

- Як ви могли мене кинути в одному домі з цим монстром, а самі поїхати відпочивати, навіть не попередивши? – в її голосі говорила образа на все на світі. – Я мала терпіти спільноту цього Марка в одній кімнаті.

- Він ж тобі подобається, я думала, ти навпаки будеш рада, -  не зрозуміла її мама.

- Погано знаєш свою доньку, він вже давно мені не подобається, - кинула дівчина і добавила, - і не буде подобатись. Крапка.

- Ти впевнена? – жінка сіла біля неї на ліжко і погладила по голові.

- Звичайно, - сміливо відповіла Соломія, хоча нотка сумніву промайнула нормальна.

- Ну як скажеш, - посміхнулась мама до неї, знаючи більше, ніж вона думає, - їсти хочеш? Я привезла твою улюблену піцу.

- Думаєш, що піца вирішить те, чому ви мене не спасли від Марка? – прищурила очі Соломія, - а вона із курочкою?

- Так, - дівчина посміхнулась і  піднялась з наміром іти поїсти.

- Окей, прощаю, - обняла вона свою маму.

       Насправді ж вона не злилась на них, а лише на себе, що піддалась емоціям. Поглинаючи піцу з шаленою швидкістю дівчина одночасно писала гнівні повідомлення Каті, яка кидала їй свої фото із щасливим обличчям, ігноруючи скарги Соломії.

       Цілий день її турбували різноманітні думки, вона списала кілька сторінок у своєму щоденнику, але ніяк не могла розкласти їх по поличках. Також Вадим дзвонив періодично, але дівчина не хотіла зараз ні з ким говорити, тому після п’ятого неприйнятого дзвінка, вона йому написала, що подзвонить завтра.

- Люба, сходиш до магазину? – заглянула у її кімнату мама.

- Чесно, мені лінь, але сходжу. Треба провітритись, - Соломія накинула на себе довге чорне худі, чорні лосіни та чорні кросівки.

- Ти мене лякаєш, коли так одягаєшся, - здивувалась жінка, яка занадто привикла бачити свою доньку в платтях та спідницях.

- Це моє маскування, - приклала палець до носа, прошипівши «тсс»

       Жінка підняла брови та вирішила це не коментувати. Просто дала список, що купити і вийшла із кімнати. Включивши музику в навушниках Соломія попрямувала до магазину, накинувши на себе капішон і уважно розглядаючи територію, щоб часом не зустрітись з Марком. Дорога була чиста, тому вона впевнено пішла. Купивши всі продукти, дівчина поверталась назад і здалеку помітила, як їй назустріч іде Марк, щось розглядаючи у телефоні. Вона не довго думаючи, сховалась за кущами при дорозі та ще й гілочкою подряпала собі щоку. Соломія була впевнена, що він її не побачив, тому раділа, що не попалась. Проте, вона явно помилялась, бо вже за кілька секунд почула голос зверху.

- Що ти тут робиш? – Мія підняла голову вверх на Марка і швидко піднесла свій телефон до вуха.

- По телефону говорю, - гордо вона відповіла йому і опустила обличчя.

- В кущах? – з насмішкою він перепитав, стримуючись зі сміху.

- Ну так, а що? Не можна? – вона зробила вигляд, що щось говорить у телефон.

- Оберни його хоч іншим боком, - дівчина тільки зараз зрозуміла, наскільки ж вона неуважна.

        Вона встала на ноги, положила телефон у кишеню і пройшла повз Марка, в сторону будинку. Хлопець схопив її за руку, обертаючи до себе назад.

- Є ще що сказати? – звільнившись від його хватки, вона спитала з викликом.

- Я думав, ти хочеш поговорити зі мною про те, що було, - він дивився в її очі, які вона відводила у різні боки, тільки не на ного.

- Упс, не хочу, - знизала плечами дівчина, - а хіба щось було?

- Для чого ти зараз граєш ті ігри? Я ж знаю, що ти сама того хотіла. І я відчуваю, що тобі точно не все одно. Прикидатись такою неприступною тобі взагалі не личить, - вона нарешті підняла на нього погляд.

- А тобі не личить бути милим і добрим зі мною. Будь ласка, вернись до того часу, коли єдиним твоїм бажанням на рахунок мене, це було не бачитись. Тепер мені це ідеально підходить. І як я тільки не розуміла цього раніше. Без тебе все набагато краще. З тобою ж я відчуваю себе жахливо.

- Брешеш. Як же ти поясниш тоді вчорашнє, коли так сильно насолоджувалась моїми поцілунками, обіймами та розмовами, - Марк був розгублений. Не такої реакції він сподівався побачити.

- Так само, як і ти раніше зі мною. Цілував, а потім робив вигляд, що нічого не було, - вона згадала їх попередні поцілунки.

- То ти так мстиш? – нахмурив він брови.