Булочка для Рок-Зірки

6. Мрії збуваються. Якщо мріяти правильно

Уля могла б сказати, що не помітила, як пролетів час, однак посеред дикого густого лісу, пізнім осіннім вечором це було аж надто відчутно. І навіть присутність її кумира і частого гостя солодких дівочих снів не надто радувала. 

Спитай хтось колись Улю, чи мріяла б вона опинитись наодинці з самими Ніком Тигром та ще й в омріяних карпатських лісах, вона б звісно відповіла “Так”, навіть не спитавши умов. А от зараз в доцільності такого несподіваного щастя дівчина вже дуже сумнівалась. 

Холодно, темно, голодно і, ніде правди діти, трішки вже й страшно. Нік теж замерз, хоч і вдало приховує, посміхається, намагається триматись. І якось зараз зовсім він не схожий на кумира сотень тисяч людей, простий домашній хлопець, що потрапив не в свою “тарілку”.

Ох, тарілку! Їсти так хочеться! 

– О, Нік, в мене є печиво і горіхові батончики! Хочеш? – раптом згадала Уля про свій “золотий запас” в рятівній сумочці. 

– Жартуєш? Зараз би душу продав! 

– Про душу то не до мене. – Уля вже шелестіла пакетиком з печивом. Воно було пісне, галетне, бо таке найдовше зберігається, але зараз воно видавалось смачнішим за найвишуканіші ласощі. 

Вдвох з Ніком вони швидко справились з невеликим пакуночком і Уля дістала два горіхових батончика. 

Розкрила один, інший простягла Ніку, та він враз спохмурнів і обережно відвів її руку з батончиком. 

– Улю, давай один залишимо. Ну, про всяк випадок. Хтозна коли та допомога прийде. А це цінні калорії. 

– Ой, а я вже свій надгризла! – залилась рум’янцем Уля. – І він же не ламається, розкришиться. 

– Нічого страшного. Можеш мені залишити половинку, а як не залишиш, я майже не ображусь. Майже. – Нік посміхнувся, але усмішка видалась не дуже веселою. 

Уля обережно відкусила ще шматочок і віддала батончик Ніку, а той, ледве не муркотів доїдаючи його. Дивлячись на його губи, Уля знову залилась фарбою. Якось надто інтимно видалось їй це “розділення трапези” на двох. 

– Ти не уявляєш, як я вдячний небесам, що послали мені тебе! Я тепер набагато краще почуваюсь. Ще б попити… 

– В мене є мінералка. Трішки. – Уля вже діставала літрову пляшечку з сумки.

– Ти просто добра фея! – знову посміхнувся Нік, економно відпиваючи кілька невеликих ковточків. 

– Ага. А ти витратив три своїх бажання! 

– Чого ж три, одне лишилось! Я тобі пізніше скажу, яке. – хитро посміхнувся Тигр і Уля вкотре за сьогодні почервоніла…

Вона точно не вважала себе юною школяркою, але товариство Ніка впливало на неї якось дивно. З ним вона одночасно і губилась, і збиралась до купи, почувалась розгублено, і в одночас дивно піднесено. Цікаво, це завжди так з кумирами? 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше