Бунтівна принцеса

Глава 14 Ронія

Вже наступного дня я вирушила до Мартінелу. До нього мені довелося йти лише дві години. В не дуже швидкому темпі.


Мені щастить з погодою в ці дні. Сонце світить і дощем навіть і не пахне.


Мені пропонували сісти до візника, щоб скоротити шлях та я відмовилася. Дійсно хотілося пройти цей шлях наодинці з самою собою. Тим паче, що поспішати мені нікуди.


Шлях вже не був таким порожнім. Час від часу зустрічалися люди які йдуть до Мартенілу чи від нього додому. Мою дорогу перетинало ще декілька. Це змушувало мене час від часу діставати карту та звірятися з маршрутом. Врешті решт я прийшла куди планувала.


Мартінел виявився невеликим містечком, але саме містечком. Зі своєю ратушею, міською та ринковою площами. Гостинних дворів було декілька, та я обрала перший який зустріла на своєму шляху. Він виглядав доволі охайно, а я в будь-якому випадку не збиралася затримуватися там на довго. Завтра знову в дорогу.


Залишивши свої речі в номері й замкнувши кімнату з допомогою магії я вирушила на ринкову площу.
Знайомлячись з асортиментом товарів я зрозуміла - грошей в мене набагато більш ніж потрібно. Що там говорити, я можу в будь-який момент купити собі дім у цьому місті й ще на все життя залишиться. Хоча я напевно перебільшую.


Звідки в мене гроші? Дракон не міг залишити мене з пустими руками, тож грошей в мене дійсно багато. Навіть занадто. Та завдяки цьому я можу насолоджуватися життям не хвилюючись про них. Та спробувати себе в ролі мага-найманця я все одне хочу. Не заради грошей, просто хочеться побути нормальною людиною. Звичайною людиною.


На ринковій площі я знайшла те, що мені потрібно для перевтілення - ножиці та фарбу для волосся.
Хотілося стати новою людиною і я поспішила до свого номера в готелі.


Чи ризиково фарбуватися самостійно? Ще і як. Тим паче, що я ніколи цього раніше не робила. А відрізати своє волосся? Моїй мамі це б не сподобалось. Але я знаю що це не такий вже й ризик. Я зможу їх відростити за місяць. Навіть швидче якщо дуже потрібно буде. З допомогою трав та крапельки магії. А в найближчі роки повертатися до королівського палацу я не планую.


Я сіла перед дзеркалом й розчесала свої довгі пасма в останній раз. Взяла в руки ножиці і відрізала перве пасмо. Трохи вище плеча. Воно впало світлою змійкою на підлогу, а я різко видихнула.


Що ж, перший крок зроблений.


Протягом наступних п’ятнадцяти хвилин я підрізала все своє волосся до однакової довжини. Раніше моє волосся струїлося нижче попереку, а тепер ледве досягало плечей.


Я не відчувала жалю. Натомість прийшло полегшення. Я перетворювалася на когось іншого.
Рішуче взявши фарбу до рук я нанесла її на волосся.


Через годину я дивилася в дзеркало й не впізнавала саму себе. Чорне до плечей пряме волосся. Сірі очі які ніби зазирають прямісінько в душу й бліда шкіра. Я виглядала сильною. Як справжня відьма.


Лише одяг трохи не підходив. Та купляти новий я не хотіла.


Сорочку я залишила білою, а от сумку й штани перефарбувала магією у вугільно-чорний. От тепер все як і повинно бути.


Нарешті я не виглядаю як одна з принцес. З цієї миті я більше не Вероніка - тринадцята, покинута, принцеса. Тепер я Ронія - мандрівна магіана, що шукає пригод.


Коли я в такому вигляді вийшла з кімнати господиня цього закладу здивувалася, та удала ніби нічого не змінилося.


Я ж зрозуміла що ця жінка - гарне джерело інформації, тож вирішила у неї спитати про місце в якому я зможу знайти собі роботу.


Так, в мене є гроші. Просто все ж таки хочеться мати щось своє. А ще робота - це гарний привід познайомитися з новими людьми. Особливо робота мага.


Їй я вперше назвала своє нове ім’я - Ронія. Я сказала, що зовсім нещодавно завершила навчання у Магічній Вежі й вирішила подорожувати, та мені зараз потрібна робота.


- Я непоганий, але доволі слабкий маг. На щось затратне мене не вистачить. Ще я непогана травниця, тож можу збирати трави чи робити при аптеці, але де знайти собі роботу зовсім не знаю. Чесно говорячи я майже все своє життя я провела у Магічній Вежі, то ж погано знайома з навколишнім світом, - говорила я жінці.


- Простіше за все тобі буде знайти роботу в гільдії найманців. Та в нас її немає - тобі потрібно вирушити до Верені й там зареєструватися вказавши свої вміння. Там все просто працює. Ти обираєш завдання собі по силах, а після виконання отримуєш винагороду. Невеликий відсоток тобі потрібно буде сплачувати гільдії, та це дійсно невелика плата. Магів там небагато, тож тобі буде легко знайти собі завдання, навіть якщо ти дійсно слабка як маг. Не хвилюйся, в тебе все вийде - відповіла мені жінка з ласкою доторкнувшись до руки.

А потім я пішла залишивши її срібну монетку. За інформацію потрібно платити.


Однією проблемою стало менше. Тепер я знаю де мені знайти роботу.


Взагалі, настільки я знаю, таких гільдій є багато та вони дуже зручні. Людина віддає свою заяву з винагородою яку хоче чи може заплатити у гільдію, а там вже людина яка хоче виповнити завдання береться за нього.


Не потрібно шукати виконавця самостійно й кожен учасник гільдії може обрати собі завдання по силах.
Я чула, що часто найманці працюють командами потім ділячи винагороду один між одним порівну. Це дає можливість виконувати завдання швидше та безпечніше.


Мені також хотілося б бути с кимось в команді. Та це вимагає довіри між людьми. І може бути небезпечним. Друзів в мене немає, тож об’єднатися мені ні з ким. Хоча, може це й зміниться.


Також мені пощастило з тим, що найближчий філіал гільдії знаходиться у Веренії. Тож там я зможу покласти початок своїй роботі та пригодам. Хоча для мене це досі не головне.


Головне для мене - море.


Це дивно чи навіть дурненько, але для мене досі головною метою є побачити море. Ніколи його не бачила, але завжди про це мріяла.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше