Сповідь До Аліни

До себе Аліну я жити забрав. 

Зробили ремонт.

 Я їй зла не бажав. 

З'явилась на то

В мене груда підстав. 

Я квіти їй кожного дня дарував. 

Ходили в кіно, 

Чи в театр вистав. 

Та Дід SMS-ки мені друкував. 

Набрид вже старий, 

Він мене дротував. 

Питав:

  "Як там справи?" 

  "Що каже мала?" 

А я відповів:

  "Та не знає вона" 

Та Діда слова дуже я пам'ятав :

   "-Захочеш підстави?!, 

     Не буде забави!" 

Алінці своїй, 

Не бажав я підстави. 

Від серця бажав би 

Бачить Діда в канаві. 

Але щось з Аліною треба рішать.

Не хочу її взагалі я втрачать. 

І про таємницю не буду питать. 

Але ж того Діду не маю казать. 

Ну що ж це за справа у мене лукава? 

В мені як в вулкані 

Палає як лава. 

Поїду до тітки, 

Яку звати Клава. 

Є жінка розумна. 

Велика їй слава. 

Приїхав до неї. 

Звоню в домофон. 

   - Це я Буревій. 

Кажу їй в мікрофон. 

Заходжу, 

А в неї

Грає гучно музон. 

   - Ну здравствуй племяшка, 

     Что мне хочеш сказать? 

     Иль может приехал ко мне погулять? 

Так 

Тітка моя

Тримала бордель 

У неї був кращий у місті готель. 

Та кращим його звісно б я не назвав. 

Так тітка казала, 

Я гривой кивав. 

Бо ласий шматочок 

І я там збирав. 

    - Привіт тітко Клава. 

      Та я не гулять. 

      Поради до тебе 

      Приїхав питать. 

Була тітка Клава

Як рідная мать. 

Я їй розповів, 

Що зі мною було. 

В які встряв халепи, 

В яке встряв лайно. 

Що я закохався, 

І здається давно. 

Нічого не хочу, 

Вітдав би майно. 

Яке там майно?! 

За Аліну життя. 

Вітдав. 

І пішов би собі в майбуття. 

Так Клава послухала моє каяття. 

Притихли не довго, 

Вона вся в думках. 

І каже мені:

   - Меняешся ты, 

     У меня на глазах. 

     Любовь просыпается в наших сердцах. 

     И мы как слепци

     У неё в калдалах. 

      И ты мальчик мой 

      Здесь конечно не прав. 

      Отца погубив и девчонку забрав. 

      Ты должен Серёжа 

      Себя одолеть. 

      Ей всё расказать

      И обиду стереть. 

      А если любовь есть взаимной у вас?!! 

      Она всё простит, 

      Пусть не сразу в тот час. 

Так, 

Тітка моя, 

Мабуть права. 

Говорить містичні, 

Та гарні слова. 

Але ж як Аліні

Я все розповім. 

Вона мене кине. 

Залише ні з чим. 

І вирішив зовсім

Я не мудрувать. 

То я ж чоловік. 

Треба все вгамувать. 

Збагнути та зважить, 

Не все пробовтать. 

Приїхав до дому. 

Чекаю Алі. 

А кішка в самого 

Шкребеться в душі. 

Заходить Аліна :

     - Сергію, привіт! 

       Чого ти сумний 

       Мов писав заповіт. 

Очей так до неї я не підіймаю. 

      - На тебе Аліночко

        Серце чекаю. 

        Розмова у мене 

        Є дуже сумна. 

        Правдива! 

І тут перебила вона:

     - Та ти заспокойся Сергію, 

       Постій.. 

Тут я перебив:

     - Ти мене не жалій, 

       Я правду розкрити хочу сумну. 

       Тобі як розкрию, 

       Ти пійдеш на війну. 

      Ти звісно не знаєш 

      Як тата зовуть. 

      А я твого тата

      Застрелив у грудь. 

Аліна здивовано 

В мене дивилась. 

Сльоза по щоці

У її покотилась. 

Та я злісну правду 

Не став прикривать. 

Про батька бандита 

Та вбитую мать. 

Про те що Аліну я вже покохав. 

Та Дід злісний вбивця

За мной слідкував. 

Що хоче знайти 

Він крадійський общак. 

У справах бандитських 

Той Дід не дурак. 

Я довго балакав, 

Їй все розповів. 

Аліна мовчала

Та я говорив:

      - Повір моє серце, 

        Кохаю тебе.. 

Вона перебила:

      - Та досі вже. 

         Все.!