Частина 6

За вікном давно спустилась тепла червнева ніч, коли ящірка вирішила завітати до травниці. Жінка сиділа на тапчані, замотуючи ноги, коліна і руки листям лопуха, вдягаючи поверх зелені носки, еластичні бинти та рукавиці. Рептилія, що непомітно з’явилась поруч, зацікавлено спостерігала за тим дійством, одночасно оглядаючи місце проживання цієї людини. Тут було набагато більше речей, аніж у агронома. В невеликій кімнаті стояли: круглий стіл, телевізор, два стільці, шафа, крісло, тапчан. Не царські, чи навіть заможні хороми, то не було схоже, проте було доволі затишно, яскраво і відчувалось, що люди тут живуть, а не лише ночують. На стінах висіло декілька картин з зображенням птахів у лісі, на дерев’яній старій шафі і підвіконнях розмістилось багато горщиків з квітами, через що кімната більше нагадувала оранжерею, аніж людську спальню. Стіни були обклеєні світлими шпалерами, підлогу вкривав килим з якимось геометричним малюнком, чотири вікна на двох стінах кімнати прикривали білі тюлі в обрамлені жовто-коричневих штор, невелика люстра з прозоро-зеленими кришталиками прикрашала високу стелю. Тапчан на якому сиділа жінка, був вкритий покривалом з зображенням тропічного пляжу і облаштований подушкою з таким же візерунком. Поряд на підлозі лежав невеличкий жорсткий пластиковий килимок та стояли капці.

Ящірка знову повернулась до лопухів на руках жінки. Рептилія знала, що в складі молодого листя цієї рослини є те, що люди зараз називають вітамін C, а також дубильні речовини, кислоти, ефірні олії, деякі мінерали, що ефективно допомагають людському організму. Ними можна прискорити обмінні та зменшити запальні процеси. Ящірка гадала, що люди майже повністю забули, занедбали  ту інформацію. Як забули просту істину —  вони частина того світу, в якому живуть. Та схоже вона помилялась —  забули таки не всі.

— Що лікуємо? —  вирішила перевірити свій здогад рептилія, не дуже переймаючись, що може злякати  людину несподіваною появою.

— Ревматоїдний артрит, — травниця лякатись явно не збиралась, бо була зайнята тим, щоб вдягнути рукавичку, допомагаючи собі вільною рукою і зубами. Жінка навіть особливо не здивувалась! У неї що, погано функціонує частина мозку, яка відповідає за здивування? Рептилія просканувала стан людини —  ні, наче все на місці, просто таке гнучке сприйняття дійсності. Народись ця пані в давні часи, могла бути великою жрицею, чи спаленою на вогнищі відьмою. Людей, що легко йдуть на контакт з невідомим, натовп рідко любив, проте завжди поважав чи боявся. А там де страх, там і бажання знищити.

— Цікава хвороба, —  ящірка  кліпнула повіками й перемістилась ближче, вже набагато уважніше оглядаючи Олександру та вивчаючи її енергетичне поле детально. Так, справді мали місце дрібні, проте численні запальні процеси по всьому тілу, концентруючись на пальцях і суглобах. Окрім цього наявна була ще купа порушень, що змушували весь організм працювати в режимі авралу, розриваючись між проблемами то однієї, то іншої системи.

— Не сказала б, —  не погодилась жінка і втомлено вклалась на подушку.

— А звідки ти знаєш, що артрит так можна лікувати?

— Бабуся колись так лікувала. Гірке зілля для живота, цмин від кашлю, лопух від болю в пальцях, —  охоче поділилась співбесідниця.

— І ти керуєшся її знаннями замість ваших звичних пігулок та ін’єкцій? —  здивувалась ящірка.  Непідвладність цієї жінки прийнятим в їх соціумі правилам дивувала. У двоногих завжди спостерігалась дивна риса — варто було комусь одному зробити якусь дурню та розказати, як то ефективно і корисно, як всі починали повторювати. Чого на пам’яті рептилії людство лише не вигадувало, вражаючи буйною фантазією і фантастичним невмінням бачити сумні наслідки. Особливо відзначались жінки, які то масово відбілювали обличчя сумішами, що мали в складі отруйні солі свинцю чи цинку, то придавали яскравість щокам втираючи в них небезпечні з’єднання ртуті, то висвітлювали волосся азотною кислотою, то темні плями зі шкіри видаляли ціанистим калієм. При цьому, при настільки «безпечних» розвагах, всі наслідки отруєння  люди легко списували на неякісні продукти чи отруту зловмисників. А були ще розумники, які рекомендували будь-яку хворобу «лікувати» пусканням крові, вважаючи, що все шкідливе разом з нею саме витече! Зробили дірку і злили зайве. Більше того, така порада від лікаря вважалась правильною і мудрою! А ті ескулапи, які відчували проблеми та намагались змусити щось робити самого пацієнта задля одужання, вважались дурнями, що нічого не вміють. Хворі завжди бажали, щоб хтось їх миттєво вилікував, а вони потім і далі продовжували жити, вбиваючи себе через дурість, лінь, ледарство. Небажання самостійно щось робити заради зцілення, завжди було проблемою людей.

Останні років двісті набрало популярності нове віяння, яке звично іменувалось «сучасна медицина». Тепер людство замінило невелике коло осіб зі здібностями до цілительства, на натовп безталанних осіб в білих халатах, що за загальноприйнятою інструкцією воювали здебільшо не з першопричинами, а тільки з наслідками хвороб. І може сама ідея розширити доступність до лікування була гарною, та поки що її звично псувала  штука, яку самокритичні істоти назвали «людський фактор». Навіть якщо інструкцію написав цілитель і вона була правильною —  виконавець міг так її викривити, що постраждалому ставало гірше, аніж могло бути. Але коли ж то цих дурнів спиняли такі дрібниці? Люди жменями їли пігулки, літрами вливали в кров різні препарати, добровільно погоджувались на купу болючих і шкідливих процедур, щиро вважаючи, що лікуються.

— Пігулки і уколи коштують шалених грошей, а лопух росте за воротами, — хмикнула між тим жінка, певно плануючи сьогодні перевищити ліміт подиву рептилії.