Частина 7

Олександр

Загадкова рептилія вкінець знахабніла і каталась на ньому вже цілими днями незважаючи ні на що. Ні людей не боялась, ні машин, ані птахів. Чоловік навмисне якось залишив ящірку поряд з діловитою київською вороною в ботанічному саду, сподіваючись, що крилата хижачка спокуситься і позбавить його халепи. Не допомогло. Чи то ворона трапилась розумна, чи то він таки дуріє. А тим часом зелена мармиза використовувала його як безкоштовного поні, з’являючись та зникаючи за відомою лише їй логікою. Ані інші люди, ані техніка її не бентежили, рептилія однаково спокійно сідала з ним в авто, метро, ліфт і бігала по плечах в присутності ділових партнерів на зустрічах, змушуючи агронома вмикати підвищене почуття гумору, аби не пошитись в дурні. Добре, що хоч роками напрацьована репутація професіонала залишала місце для маневру з подібним «закидоном».

З часом Олександр вже не намагався її ані спіймати, ані зігнати. На руки Зануда спокійно йшла, а толку? Варто йому було тільки задумати її зняти з плеча, як пальці замість дрібного тіла хапали повітря, або через мить вона поверталась на місце. Хаотична галюцинація з регулярними достовірними тактильними відчуттями. Караул! Єдине що радувало та виключало один з діагнозів божевільні —  ящірку бачив натовп народу. Деякі навіть на руки брали, дивуючись як це агроном обзавівся домашньою тваринкою! Але ж гуртом з розуму не сходять, причому так, щоб один і той же глюк ловити?

Прийшовши чергового вечора додому Олександр знову помітив на столі поряд з ноутбуком  зайвий предмет. Цього разу то була незвична шишка. Хм, а минулого разу наче бурштин був? Точно камінь, он на підвіконні, куди він його переклав аби не заважав, так і лежить.

—  Таки справді дрібний домовий завівся —  то каміння на столі, то шишки,—  пробурмотів чоловік, задумливо повертівши в руках черговий нежданчик та здогадуючись чиї то витівки. Олександр навіть вбив трохи часу на ідентифікацію незвичного дарунку, але не знайшовши в довідниках аналогів, просто відклав в сторону і заглибився в роботу, доки не почала знову відволікати мала нахаба. Наразі йому потрібно було скласти орієнтовний план вирощування новеньких саджанців клену Фрідмана на рік. Кількість маніпуляцій, матеріалів, перелік робіт. Таке собі домашнє завдання від керівництва. 

—  І зовсім не цікаво, що ото таке на столі? — почув він знайомий голос.

— Цікаво, але не критично, — відповів агроном, уважно звіряючи свої нотатки щодо догляду за даним гібридом та дані в знайденій статті. Відволікатись він не бажав.

—  Ти дивний.

— Звичайний я. У мене зараз є заняття, а тут всілякі Зануди під руками крутяться, відволікають. Я здогадуюсь, що тобі весело, але у мене є робота.

— Робота… Дурне заняття, —  хмикнула майже по людськи рептилія і, стрімко забігши на тонку кришку ноутбука, завмерла, звісивши хвоста та задню лапу так, що вони заважали бачити текст.  Чоловік прокрутив мишкою сторінку, та проігнорувавши заваду, продовжив читати.

—  А чого ти хочеш? —  запитала ящірка, звісивши і другу лапу. Олександр покосився на неї, прикидаючи, що плазуну, мабуть, так до греця незручно, але уточнив інше.

—  В якому сенсі?

—  Взагалі. От я тобі принесла тобі частину дерева, що вимерло 12000 років тому, а ти не сильно зацікавився. Хоча це, наче, твій профіль. Цілими днями тільки про рослини і говориш.

— Я не палеонтолог. Мене не настільки цікавить минуле. Скоріше вже майбутнє.

—  Яке, наприклад?

—  От зараз я хочу зрозуміти чи можливо перегнати час.

—  Тобто?

—  Виростити дерево за час вдвічі менший ніж воно зазвичай росте.

—  Це як?

—  Ну ось дивись, звичний клен росте до розміру потрібного нам дерева за три роки, а саджанці, що нам привезли з Америки, мають впоратись за два.

—  Це чому?

— Бо там на одному розпліднику примудрились вивести клен, що розмножується черенкуванням!

— Це дивно?

— Незвично. Спитай будь-якого спеціаліста —  клен не розмножується в такий спосіб, а в цих розмножується. Бо вони схрестили його там з чимось і отримали версію, котра росте втричі швидше. Звичайне дерево росте лише деякий час навесні, а цей клен —  весь сезон.

— Як трава? Варто зійти снігу і вже росте?

— Ні, не настільки. Радше, як дикий виноград, з травня і по листопад. Єдине, що я не знаю, це як з такими даними цей гібрид нашу зиму переживе. Аби морози його не побили.

— А чому йому мають загрожувати морози?

— Бо коли рослина росте, по ній рухаються соки, а соки — це вода, а вода в мороз замерзає і рве к чортям все. І рослини то не виключення. Наприклад, якщо вчасно не обрізати троянди, то їм гаплик прийде, де мороз дістане не зупинений рух соку, там і виморозить все. Результат —  мертвий пеньок по саму землю.

— То нащо ростити клен, який замерзне взимку?

— Сподіваюсь, що не замерзне. Все ж це дерево, воно більш витривале. Та подивимось.

—  А навіщо тобі таке пришвидшене дерево?

— Комерційна складова. Щоб виростити рослину на продаж, потрібно вкласти в неї гроші. Чим швидше дерево набуває товарного стану, тим суттєвіший виторг від її вирощування.