Частина 9

Олександр

Олександр саме збирався зайти у невеличкий вагончик, який слугував їм з Максимом мобільним офісом, як його, уважно чомусь оглянувши, відкликав в сторону один з робітників.

— Олександровичу, тут така справа… —  трохи зам'явся чоловік, явно не знаючи з чого почати. Агроном насторожився, підсвідомо очікуючи повідомлення про якісь «боки» з рослинами чи роботами. Бо чого б то раптом вправний робітник так невпевнено на нього поглядав? Точно десь «дров нарубав»!

— Кажи вже, не чекай поки я подумки всі варіанти переберу.

— Та тут таке… Ви знаєте, що ваша ящірка, ота домашня тваринка, котру ви періодично носите на плечі, то —  бурштиновий дух? — трохи нервово озираючись, повідомив йому скоромовкою сивий чолов’яга.

— Та-ак, це вже щось новеньке, — розслабився агроном, радіючи, що по роботі проблем нема, а віджартовуватись на тему зеленої приблуди він вже майже звик. —  Петрович, я розумію хлопців байками веселити на перекурі, та мені то навіщо?

— Це правда! Цієї весни вона розчинила нам кілька мішків бурштину, —  вперто мотнув головою робітник.

— Це як?

— А так —  був камінь і катма! Стік, як вода в пісок.

— Гарний спецефект. Але чого ти вирішив, що в тому винна моя Зануда? Може ви просто курили щось не те, чи поле коноплі поряд горіло? —  примружився критично Олександр. Забивати собі голову містично-страхітливою дурнею бажання не було. Тим паче —  робити з дрібного зеленого непорозуміння якогось всесильного духа. Ще трохи і почнуть поступати пропозиції вівтар влаштувати, дари підносити. Тоді точно від завдань рептилії-гумористки не відмахаєшся.

— Бо ми її перед цим переїхали!

— Так, все Петрович, з тебе на сьогодні вистачить. Піди відпочинь, охолонь, а то он як спека вже позначається.

— Не вірите, —  насупився чоловік.

— Звичайно не вірю. Ніколи не вірив у казочки. Я ж з покоління атеїстів, нехай і хрещених. Традиції, обряди ще поважаю, особливо коли то світить вихідним, але духи, привиди — то дурня. У всього є логічне і цілком матеріальне пояснення. Той факт, що у мене є ручна ящірка, жодним чином не вписується в твою розповідь.

— І вона у вас от зовсім звичайна? — недовірливо оглянув агронома підлеглий.

— Тобі принести її помацати?

— Ні! —  Петрович відверто сахнувся, округливши очі, чим вже повеселив Олександра. Так лякатись якоїсь дрібноти, нехай і дивної, є доволі смішним. —  Може ви й праві, а я помилився… —  пробурмотів чоловік, заперечливо мотаючи головою.

— Не ображайся, Петрович. Я просто матеріаліст і не вірю у подібну чухню.

— Угу, тільки самій чухні то байдуже. Ваша справа, вибачайте. Я хотів лише попередити, —  працівник пішов, полишивши агронома у роздумах. Проте, не про містичну складову рептилії. Думка Олександра працювала в зовсім іншому напрямку, цілком практичному і матеріальному. Тож коли через пару годин на плечі з’явилась знайома зелена мармиза, він, закінчивши писати черговий план робіт в блокноті, звернувся до неї з ідеєю, що проскочила під впливом розповідей про розчинений бурштин.

— Привіт, Зануда. Мені тут сяйнула думка, як тобі самій вирішити перше питання відновлення лісу.

— Конструктив? Нарешті! Уважно слухаю, —  серйозно схилила голову ящірка. Дух —  не дух, та вона явно щось до біса розумне, не відповідне образу лускатої дрібноти. Та грець з нею. Власне Олександру було байдуже, що вона таке, а от перевірити одну з ідей було цікаво.

— До мене тут дійшла загадкова історія про те, що ти  начебто вмієш розчиняти камінь.

—  Точніше сказати, маю певні можливості в роботі з твердими породами, — кивнула рептилія і чоловік ще більше схилився до думки, що перед ним не якийсь містичний дух. Занадто практично-наукові терміни використовує.

— Так ти можеш розчинити тверду матерію?

— Змінити структуру. Так.

— Тоді можеш обійтись без корчувателя, аби розчистити ділянку під посадку. Розклади на складові коріння дерев, що загинули. І техніки менше потрібно і користі для рослин більше. Я, наприклад, коли мав багато часу і досить невелику кількість пнів, що потрібно прибрати, просто висвердлювали дірку в деревині, засипав селітру, а через рік все розклалось і ділянку залишалось лише зорати. І ти таким чином можеш прибрати залишки поламаних дерев.

— Я не маю влади над живими рослинами. Лише над мінералами.

— Так я про мінерали і кажу. В дереві є вуглець. Хімічний елемент, той самий, що і в алмазах, вугіллі, графіті. Там його відсотків 30-50. Тож, якщо його якось розкласти, чи вилучити, думаю деревина втратить свою однорідну структуру, а всім іншим займуться мікроорганізми.

— Вуглець кажеш… —  ящірка задумливо схилила голову. —  Як у бурштині… З такої точки зору я на це питання не дивилась.

— Так подивись. Тоді й сміття буде менше і користі більше.

— Якого сміття?

— Ну дивись, якщо викорчувати коріння, то з ним же потім щось робити потрібно. Розпилити, вивезти, спалити. А це, окрім того, що купа роботи, так і ще втрати органічних речовин для середовища, мікоризи.