Бурштинове намисто

Розділ 4. Нотаріус.

Нарешті дочекалась вівторка. Побула тут лише пару днів, а таке враження, що промайнуло півжиття.

Вівторок - тому що нотаріус приймає лише по вівторках. Як і у всіх маленьких селах, він приїздить раз на тиждень. І всі люди з навколишніх селищ намагаються в цей день вирішити всі свої питання. Пощастило, що ще не потрібно їхати до іншого села.

Василь Петрович вже зайняв чергу і чекав осторонь.

- Думаю до обіду справимось, - сказав він.

- Так, - відповіла я, глянувши на кількох людей попереду. - А чому ви вирішили купити хату?

- Ну, - чуть зам’явся голова села, - я вирішив податися у лісництво, набридли мені люди. А ваша хата якраз поряд з лісом, вона ніби трохи на відшибі, то якраз буде близенько. Да і гарне у вас подвір’я, ще як Павлівна була жива, то задивлявся. А ви знаєте, що до нас у ліс прийшла сім’я оленів? Випадково на них натрапив. Так ото вони мене надихнули піти у лісники.

Щось промайнуло у пам’яті про оленів, але поки що згадати не вдалось.

- Чудово, - відповіла я, - з дитинства люблю ліс, там дуже таємничо, і купа загадок. А браконьєри у нас є?

- Не чув,  але ж і нічого цінного у нас в лісі раніше не було, лише птахи, да зайці. Дуже давно наче мій дідусь на кабана ходив, або тільки розказував, - посміхнувся Василь Петрович, згадавши свого балакучого діда. Його теж звали Василь, в них в роду або Василь, або Петро. І всі дуже говірки, одну і ту ж історію завжди будуть розповідати у інший спосіб. Думаю, то були прототипи влогерів на ютубі.

Згадала про оленів. Бабуся попереджала, що ці тварини в наш ліс приходять лише тоді, коли людям потрібна підтримка та допомога. Вона знала багато легенд та казок, і лише зараз я почала усвідомлювати їх значення. Нажаль багато забулось, мабуть потрібно буде записати те, що пам’ятаю, може комусь буде цікаво.

- Вибачте, але на сьогодні прийом завершено, виникли непередбачені обставини, всі хто займав далі чергу приходьте наступного вівторка. Приносимо свої вибачення. - слова помічниці нотаріуса вирвали мене зі спогадів.

Кілька невдоволених поглядів та окремих фраз, але люди покірно розійшлись. Так привчені з малечку. Бути меншими.

Доведеться залишитись ще на тиждень, потрібно лише попросити куму вислати мій ноут Новою поштою, і домовитись про віддалену роботу.

Можна вважати це вимушеною відпусткою на свіжому повітрі.

Переді мною впав горіх. Дивно, тут взагалі лише тополі. Піднявши голову побачила ворону на дереві, вона з цікавістю дивилась, що я буду робити з її втраченою здобиччю.

- Ладно-ладно, я не буду брати його, - посміхнулась пташці і пішла додому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше