Розділ 5. Перше знайомство.

Ну, якщо я тут надовго, то потрібно облаштувати собі комфортні умови. Тому швиденько збігала в магазин,  де накупила кави та смаколиків, а ще свічечок різного кольору.

Продавщиця здивувалась. Видно дуже давно в неї ніхто не купував свічок, тому вона, навіть, збігала у комору за іншими. І була задоволена, коли спакувала у пакет всі, що у неї були.

Також пощастило з Новою поштою. Виявляється кума відправила речі кур’єром до дверей, тому не довелось йти до школи. Саме там, один з входів перелаштували у прийомне відділення Нової пошти.

Так що - все складається чудово.

Вирішила, що робоче місце у мене буде під черешнею. Тому перенесла сюди дещо обшарпаний, але чистенький столик і плетене крісло.

Крісло ніяк не вписувалось в навколишній інтер’єр. Воно з’явилось у бабусі випадково. Хтось з онуків їздив відпочивати на Закарпаття і купив собі, але квартира маленька, тому привезли бабусі у подарунок. Насправді багато речей з’явились тут, як “подарунки”. Зараз сумно про таке згадувати, але є що є.

З цього місця, під черешнею, гарно видно ліс та небо і зовсім не видно селища, тому здається, що ти один на увесь світ.

Думаю, буде гарно як працювати, так і насолоджуватись чашечкою кави. Краса.

Ось такий неочікуваний приємний сюрприз, хоча спочатку - це була нав’язлива незручність.

Лише якась дивна тривога постійно супроводжує мене.

Мабуть це через несподіванки.

Вечоріло.

Запалила свічки. На диво вони жваво потріскували і було враження ніби сидиш біля багаття. Зробила собі кави і сіла дивитись на зорі.

Згадала про намисто і чомусь захотілось його одягнути. Мабуть, це через слова покійної бабусі: «Бурштин - то зорі, які падають з неба». Я й досі в це вірю.

Застібка не дуже піддавалась, але я справилась. Одягнула. Якесь незвичне відчуття охопило мене - відчуття холоду і тепла одночасно. Мене не покидало враження, що намисто живе і повільно коливається, ніби вальсуючи.

Це дивно, але приємно.