Бурштинове намисто

Розділ 12. Ворожка.

Знову снився олень, і знову той самий сон. Не дивлячись на те, що ніби намисто і не сильно зашкодило, я все одно вирішила щось змінити. Згадала, що в сусідньому селищі є ворожка. Хоч я і слабо вірю в таке, але останні події дуже змінили мої погляди.

Вдома не було готівки, тому я ще забігла до банкомату, який був усередині магазинчику.

- Доброго дня, а нам привезли свічки, - радісно вигукнула продавщиця.

- Що? - перепитала я.

- Нічого-нічого, - жінка перелякано глянула на мене, і відвернулась рахувати щось.

Я глянула у скляну вітрину і побачила себе - бліда і страшна. Мабуть в цей момент я згадала про своє нічне марення.

Взявши швиденько гроші, вийшла на двір, мені не було чим дихати.

Оговталась я вже за селом, у полі. Залишалось іти ще пару кілометрів.

Подвір’я ворожки я впізнала здалеку. Незалежно від пори року з димаря ішов темний дим. Колись дітьми ми лякали один одного, що там живе баба-карга і вона спалює тих дітей, які бігають до неї у садок.

Підійшовши ближче, я побачила чергу, невелику, чоловіка 3-4. Всі сиділи мовчки, опустивши голови у телефон. Я привіталась, але нічого не отримала у відповідь. Запитавши, хто останній, побачила підняту руку і сіла під деревом чекати своєї черги.

Час тягнувся наче жувальна гумка, щоб було веселіше почала розглядати людей.

 У всіх них була одна спільна риса, мабуть і у мене теж. Вони ніби хотіли розчинитись, говорячи, це не я, мені це не потрібно, я тут просто так, обставини, це випадковість. Страх, що тебе впізнають і потім будуть тикати пальцем, відчувався у повітрі. Може через те, що ми так залежимо від думки оточуючих, тому і живемо так фігово, ой нещасливо.

Мда, навіть міцне слівце собі не дозволяєм, або голосно щось сказати,- в голові голос – шшшш, а що ж люди подумають…

На душі ставало паскудніше і паскудніше.

Нарешті моя черга.

Зайшла у кімнату, напівтемно, і трохи відчувається затхле повітря, ніби тут ніколи не провітрювалось. Навколо горять церковні свічки.

- Антураж ще той, - посміхнулась я. Але чомусь ця думка мені здалась чужою і я просто викинула її з голови.

- Привіт, - молодий голос вибив мене з колії.

- Привіт, - запнулась я, - А я… Мені…

- Що? Не чекала побачити молоду дівчину? Ох ці очікування і вірування, без них жилось би легше. Так, ти до мене. Мабуть, потрібно буде табличку з фото та вхідних дверях поставити, бо всі шокуються. Поки всім розкажеш, то ще півгодини йде в дупу. Угу саме туди, чому очі вирячила? Чи треба на Ви і пошепки?

Вона не те що шокувала, а повністю взірвала мені мозок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше