Розділ 16. Квест.

Не знаю, що справило на мене враження, але з’явилось таке відчуття, ніби ми з Оленою знайомі багато років.

- А тепер до справ. Давай-но про тебе, - сказала Олена.

- Ну, я прийшла… - тільки почала говорити, але Олена мене перебила.

- О, ось воно, як класно, бурштинове намисто, ти через нього прийшла? - аж підстрибнула Олена.

- А що тут класного? - я дуже здивувалась реакції.

- Ой, вибач будь ласка. Просто тітка мені про нього розповідала, казала що робота з ним буде найважливішою в моєму житті. Але я настільки люблю загадки та головоломки, складні квести, що як тільки побачила, то зраділа.

Блін вибач, мої емоції мене підводять. Я чуть неадекватна з ними. Давай ти мені про нього розкажеш, а потім я - те що мені тітка переповідала.

Я говорила про різне, про відчуття, про страхи, про збіг обставин, про правду і неправду, про оленя, про прес, навіть про нудоту.

Після кожного мого слова, Олена ставала все більше серйозною та зосередженою.

Коли я завершила, вона, не сказавши ні слова, вийшла в іншу кімнату, і повернулась через кілька хвилин з великими ткацькими ножицями, вони були у якомусь маслі.

- А ну нахились, - вона спробувала розрізати нитку, але марно. - Ну, я мала спробувати.

На її руці, тій що тримала ножиці, на долоні, з’явились краплі крові.

- Це вже гірше, - вона витерла кров і сіла біля вікна. - Дай мені пару хвилин.

Її дії явно не заспокоювали, я почала хвилюватись, серце майже не вискочило з грудей, знову почало нудити.

- Да що це таке, - подумала я, глибоко вдихнула і кімната поплила перед очима, все провалилось у пітьму.