Розділ 25. Важко.

Раптово полум’я свічок задрижало. Це не забавки, потрібно продовжувати.

• Час - ну це зрозуміло, ідея лунає з усіх кутків. Я сама обираю, як використовувати свій час. І якщо я не находжу часу, значить це мені не важливо. І якщо рутина затягнула, я сама це допустила. Чудові лозунги, можна на плакат і чіпляти на кожному паркані та біг-борді. Я давно вже усвідомила важливість часу і несу повну відповідальність за нього.

Намисто стиснулось так, що виступили сльози. Раптово задзвонив телефон. Я спробувала встати, але не змогла. Телефон замовк. Через пару хвилин, телефон задзвонив знову, і з кожним дзвінком намисто стискалось сильніше. Телефон знову замовк, намисто відпустило. Знову задзвонив, намисто стиснулось.

• Да зрозуміла я, що це пов’язано, можеш не стискатись, але я не можу поки що розібратись. Потрібно розслабитись, думки самі прийдуть.

Сиділа хвилин 20, дивно але жодних думок в голові не було.

Лише різні спогади нахлинули.

О гості прийшли, друзі, раптово, зробили сюрприз. А я планувала ванну і домашні спа-процедури, ну це ж не так важливо, відкладу. Вони приходять не так часто. Хоча ні, часто.

О, колега по роботі зателефонував, коли я їла. Запитав, чи можу говорити, кажу так, пролялакали ні про що пів годинки. Холодні макарони з сиром такі… ну не дуже смачні.

Мда, всім сказала, що у відпустці в мене сієста з 13 до 17, сплю. Але чомусь саме в цей час їм потрібно по переписуватись зі мною, і сієста перетворюється в обговорення якихось непотрібних речей.

Здається я зрозуміла, що це все означає.

Я можу скільки завгодно бути відповідальна за свій час, але інші люди можуть його порушувати.

Намисто стиснулось так, що аж щось хруснуло.

• Ай-ай як боляче. Що не так. Ок,  я відповідальна за свій час, і за те, щоб інші поважали мій час і мої межі. Інакше це не відповідальність

Сьома загорілась спочатку несміливо, але далі розгорілась яскравим полумям.

• Дії - ну відповідальність за свої дії нам прищеплена з дитинства. Це просто. Хм, а чому нічого не відбувається. Так, я відповідальна за свої дії, те Що і Коли роблю. Якщо я роблю якусь дурницю - то я визнаю, якщо щось хороше - то теж. Це дійсно просто. Чи ні?

Намисто стиснулось.

Ну от знову починається. Але цьому не треба пручатись, як виявилось так швидше зрозуміти - що відбувається.

Перед очима знову з’явились спогади.

Мені років 7-8, я йду додому зі школи, здалеку побачила хлопчика з сусіднього двору. Він штурхав кота палицею. Кіт тікав, але хлопець наздоганяв його і намагався щось вчепити за хвіст. От він паскуда, але я розвернулась і пішла іншим шляхом, через двори додому.

Мені вже 25, моя перша робота, сидим п’ємо чай на кухні, маленька перерва. Колега розповідає про співробітника, на місці якого я працюю, погані речі, щось про наглість, та невихованість. Мені це не подобається, але я ж тут лише кілька місяців, краще я піду далі працювати.

Мда. Дії та бездіяльність. Відповідальність має бути за бездіяльність. Так багато лайна відбувається навколо з нашої мовчазної згоди… Отак і живемо у гноярнику… тому що мовчим в «тряпочку». Блін, як я раніше цього не розуміла.

Восьма свічка запалала.

Сиділа ще півгодини, але нічого в голову не приходило.

- Намисто, може ти мені покажеш, зробиш мені інсайт? Всього ж одна свічка залишилась.

Тут невідомо звідки зірвався вітер і потушив всі свічки.

Я провалювалась у темряву, ніби летіла у безодню і лише чула свій голос –

«ОСЬ ВОНА, СПРОБА ПЕРЕКЛАСТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ».

Холод і пітьма. Це кінець.