XX

В лікарні дівчина змогла багато з'ясувати. Медсестри люблять поговорити, особливо в нічну зміну за чашкою гарячої кави з солодощами. Таким не хитрим способом можна дуже багато вивідати. З усього почутого виходило, що Ден являється першим. Він якимось чином запустив ланцюгову реакцію. Ніна наполегливо вивідувала подробиці і все,що вона чула їй дуже не подобалося. Про хлопця говорили багато. Це й не дивно багатенький синок, якому багато чого дозволялося і прощалося. В мережі постили багато всякого. Одні писали історії де він був благодійником і ледь не святим. Інші - звинувачували його у всіх смертних гріхах. Де правда міг роз'яснити тільки хлопець. Всі друзі Дена запевняли, що його настигла карма в вигляді аварії і перейшла в кому. Але більшість співчували і щиро бажали йому видужання. Вона ніколи не довіряла чужій думці. Ніна була переконана, що всі думки і вчинки повернуться до нас, але в вигляді можливостей або випробувань. Нічого в житті не дається просто так, інколи можна отримати аванс. І вона була переконана, що це однозначно випробування, а не  спокута. Про інших інформації було мало. Все зводилося до того, що всі вони були невиліковно хворі. Деяких просто приплели до кучі, через схожі симптоми. Ситуація в лікарні виглядала не ахті, і попахувала гнильцем.                        

         Та щось всередині дівчина наполягало, що в Дені було щось знайоме, можна сказати, рідне. З хлопцем вона знайома не була в реальності. Вони ніколи не перетиналася. Що могло бути спільного в мажора і сірої миші заучки - правильно, нічого. До столичних мажорів йому було дуже далеко, але це не заважало йому хуліганити. Багаті батьки завжди вигороджували своє чадо, щоб він не натворив. Вона Дена навіть здалеку не бачила, знати знала про його існування і на цьому все. Та це не спростовувало її переконання в своїй правоті. Була одна здогадка, але вона здавалася трошки фантастичною. Ніби Ден отримав її кров, адже йому після аварії робили переливання. Ніна регулярно здавала свою кров. Дівчина надіялась,що може так багатьох врятувати, адже в неї мало поширена група крові - IV. В душі дівчина відчувала свою правоту, адже в хлопця також IV і навіть резус-фактор співпадав. Зі способом повернення всіх в реальність теж було не все зрозуміло. Була надія, що на місці її осінить геніальною ідеєю.

         В голові крутилася думка, що без Дена в неї нічого не вийде. Ніна не була певна, що зможе повернути всіх. Сумніви і страх переповнювали дівчину. Вона не знала чи жителі цього місця схочуть повертатися до реальності, де на них чекає біль і жалість від близьких. Медсестри розповіли, що половина цих пацієнтів, до коми, втратили віру в своє одужання. Ніні не хотілося нікого залишати в цьому світі ілюзій та примушувати нікого не буде. Було відчуття, що вона причетна до всього, що відбувається в Бульбашці. Що не додавало їй оптимізму,і нее вселяло надію. Дівчина не могла з впевненістю сказати, що за відчуття розривали її голову.

         Не зважаючи на всі сумніви незмінним залишалося рішення повернутися, тільки не можливо було вибрати підходящий момент. Невпевненість в власних силах гальмувало Ніну. В голові дівчини крутилися все песимістичні сценарії розвитку подій. Та одна підслухана розмова підштовхнула до дій. Все було  банально просто і це називалося випискою.

         Дежавю. Дівчина знову стоїть на стоянці ржавих корит. Роззирнувшись Ніна не побачила ніяких змін, тільки її відчуття змінилися. Вона впевнено пішла до будинку. Зайшовши в будинок прийшло відчуття приреченості. Поки нікого видно не було і в голові дівчини мелькали припущення, що ж могло відбутися за місяць її відсутності. Все навкруги ніби таке ж, як Ніні запам'яталося, але відчуття безпеки не було. Тишина в домі пригнічувала і виринало почуття невідворотності.

         Чим довше Ніна перебувала в будинку, тим сильніше тягнуло назовні. В'язка атмосфера страху і холодне відчуження змусило дівчину повернутися на вулицю. Їй було боязко. Відчуття чимось нагадували пірнання в холодну воду. Вона просто тонула в цих відчуттях не бачачи проблиску світла. Тільки рішучість врятувати всіх примушує відчайдушно чіплятися за надію на краще.

         Буря знову налетіла зненацька,  але відчуття були якимось не такими. Не було страху. Навколо дівчини вирував ураган, та він не причиняв ніякого дискомфорту. Було відчуття, що буря просто привертає до себе увагу. Чим довше Ніна стояла і прислухалася, тим сильніше відчувала настрій цієї сутності. Вона знала, що буря жива. Дівчина при першому знайомстві

асоціювала її з дуже злобним створіння, та зараз зрозуміла - це просто ображене дитя. Тепер стало все прояснятися.

          Ніна любила дітей. Їй часто доводилося няньчитися зі сусідськими дітлахами. Тоді всі були у виграші: дівчина по поважній причині була не дома, а сусідка могла спокійно відпочити. Тоді їй перепадали солодощі і навіть гроші. Мама не знала про такий заробіток. А так всі були щасливі. Моменти перебування в сусідки були найщасливішими в житті Ніни. Ці спогади змушували дівчину посміхатися. І плавно перетекли в роздуми, як би виглядала буря будучи дитиною.

         Враз направленість бурі різко почала мінятися і Ніна зразу зрозуміла в чому причина. Як вона могла забути про можливості бурі. Та все виявилося не так страшно. Ураган почав закручуватися і ущільнюватися, а епіцентр заходився прямо перед дівчиною. З кожною секундою все чіткіше починали проступати обриси маленької фігури. Через декілька хвилин перед нею вже стояла дівчинка 8-9-ти років і щиро посміхалася і неможливо було не посміхнутися у відповідь.